Вибори директора
Інституту держави і права імені
В.М. Корецького Національної
академії наук України

Про розмір оплати за надання платних послуг Інститутом держави і права імені В.М. Корецького НАН України
(Наказ № 23 від 29.02.2024 р.)



Правила прийому на навчання
до аспірантури та докторантури Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України
в 2023 році

Акуленко В І.
Науково-публіцистичні етюди до портрета професора Володимира Денисова венциклопедичному інтер’єрі до 70-річчя Інституту держави і права імені
В.М. Корецького НАН України
(1949–2019)

Євроатлантичний вектор України: національна доповідь./ ред.кол. С.І. Пирожков,І.О.Кресіна, А.І. Кудряченко, Ю.С. Шемшученко та ін.Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України. Київ: Національна академія наук України,2019. 328 с.

Правова позиція щодо статусу Автономної Республіки Крим

Рецензія на Енциклопедію міжнародного права (Том 1)


Бібліометричний профіль інституту держави і права імені
В.М. Корецького НАН України у
Google Scholar






Директори інституту з 1949 року

Корецький Володимир Михайлович

(З 1949 р. очолював Сектор держави і права АН УРСР, після переутворення у 1969 р. Сектора на

Інститут держави і права АН УРСР був директором Інституту до 1974 р.)
(6(18).II 1890 р., м.Катеринослав, тепер Дніпропетровськ – 25.VII 1984 р., Київ) - український правознавець, доктор юридичних наук з 1939 р., професор з 1920 р., академік АН УРСР з 1948 р.. Народився в сім’ї службовця. У 1910 р. закінчив із золотою медаллю Катеринославську гімназію. Протягом 1910-1911 рр. навчався на юридичному факультеті Московського університету, у 1916 р. закінчив юридичний факультет Харківського університету з дипломом 1-го ступеня. Залишений для підготовки до професорського звання на кафедрі цивільного права і судочинства. Після Жовтневої революції 1917 р. став проректором і заступником декану правового факультету Харківського інституту народного господарства, читав лекції із загальної історії держави і права та міжнародного приватного права. У 1930 р. правовий факультет було перетворено на Харківський інститут радянського будівництва і права, у 1932 р. – на Всеукраїнський комуністичний інститут радянського будівництва і права, а в 1937 р. – на Харківський юридичний інститут (тепер Національна юридична академія України ім.Ярослава Мудрого). Протягом 1920-41 рр. займав у цих навчальних закладах посади професора та керівника (з 1937 р.) кафедри історії держави і права. Викладацьку діяльність В.М.Корецький поєднував з практичною роботою: був завідувачем правового підвідділу Наркомату іноземних справ в УСРР (1921-22 рр.), завідувач юридичного відділу Укоопспілки (1922-24 рр.), завідувач юридичного відділу Українбанку (1924-30 рр.), старшим консультантом Державного арбітражу при РНК УСРР (1930-35 рр.).

Початок наукової діяльності В.М.Корецького припадає на 20-і рр. У цей період він опублікував низку наукових праць: “Проблеми приватного міжнародного права в договорах, укладених радянськими республіками з іноземними державами”, “До питання про виконання зобов’язань: деякі уроки новітньої німецької судової практики”, “Законодавство Литовської Республіки в галузі цивільного права і процесу” (всі – 1922 р.), “Вплив забезпечення паперових грошей на виконання зобов’язань”, “Цивільний кодекс радянських республік” (обидві – 1923 р.), “Питання про вплив знецінення грошей на виконання зобов’язань в німецькій юриспруденції”, “Територіальні межі виконавчої сили судових рішень з цивільних справ” (обидві – 1924 р.), “Застереження про взаємність в міжнародному приватному праві” (1925 р.), “Савіньї в міжнародному приватному праві” (1926 р.), “Принцип “відкритих дверей”, “Уніформізм у праві” (обидві – 1927 р.), “Міжнародне радіоправо”, “Нариси міжнародного господарського права” (обидві – 1928 р.).

Підсумком багаторічної праці вченого в галузі міжнародного приватного права стало створення великої монографічної праці “Нариси англо-американської доктрини і практики міжнародного приватного права” (1948 р.). У 1950 р. праця була видана в КНР китайською мовою. Саме з цієї проблематики у 1939 р. В.М.Корецьким було захищено докторську дисертацію.

З початку Великої Вітчизняної війни за розпорядженням Уряду України В.М.Корецький у числі інших вчених був евакуйований у м.Ташкент (Узбекистан) і у створеному там юридичному інституті викладав всесвітню історію держави і права. Після визволення м.Харкова і відновлення у 1944 р. діяльності Харківського юридичного інституту він працював тут професором, а з 1947 р. – завідувачем кафедри міжнародного права.

У 1948 р. В.М.Корецького обрано академіком АН УРСР, а у 1949 р. він очолив утворений у м.Києві Сектор держави і права АН УРСР. Після переутворення у 1969 р. Сектора на Інститут держави і права АН УРСР був директором Інституту до 1974 р., потім – почесним директором, завідувачем відділу міжнародного права та порівняльного правознавства. Під керівництвом В.М.Корецького інститут став однією з провідних науково-дослідних юридичних установ не тільки в Україні, а й в СРСР.

У цей час В.М.Корецький зосередив свою увагу на дослідженні проблем міжнародного публічного права. З-під пера вченого вийшли такі праці, як “Суверенітет” (1963 р.) та “Міжнародно-правова правосуб’єктність Української РСР” (1965 р.). Протягом багатьох років об’єктом інтересів В.М.Корецького була проблема кодифікації міжнародного права, висвітлена ним у працях “Перша сесія Комісії міжнародного права” (1949 р.), “Про проект Філда. З історії проектів кодифікації міжнародного права” (1956 р.), “ Історія кодифікації міжнародного морського права” (1962 р.). Аналізуючи шляхи розвитку сучасного міжнародного права, В.М.Корецьким багато уваги приділялося правам людини, дослідженню прогресивних принципів міжнародного права, співвідношенню його з внутрішнім правом. Ідеї вченого з цих фундаментальних проблем містяться у працях “Загальні принципи права у міжнародному праві” (1957 р.), “Проблеми основних прав і обов’язків держав у міжнародному праві (1959 р.), “Декларація прав і обов’язків держав” (1962 р.).

Багатосторонньою була діяльність В.М.Корецького і як історика права, особливо ранньофеодальної держави і права англо-саксів. Вона знайшла втілення у таких працях вченого: “Суд і судовий процес у Франкській державі”, “Імунітет у Франкській державі”, “Суд фемів” (усі три – 1944 р.), “Військовий устрій Франкської держави”, “Англо-саксонські правди”, “Лекції з історії держави і права” (усі три – 1947 р.), “До історії Священної Римської імперії. 1200-1806” (1970 р.). За редакцією В.М.Корецького у 1961 р. було видано “Хрестоматію пам’яток феодальної держави і права країн Європи”.

У складі делегації СРСР В.М.Корецький брав участь у підготовчих сесіях заступників міністрів закордонних справ до Паризької мирної конференції і у самій конференції, скликаній для укладення мирних договорів держав антигітлерівської коаліції з колишніми союзниками фашистської Німеччини в Європі (1946 р.). В.М.Корецький був членом делегації УРСР на 1, 2 і 4-й сесіях ГА ООН (1946 р., 1947 р., 1949 р.), радником представника СРСР в РБ ООН (1946 р.). В.М.Корецький – перший вітчизняний вчений, який увійшов до складу Комітету ООН з прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації (м.Нью-Йорк, 1947 р.), а згодом став членом Комісії міжнародного права ООН (м.Нью-Йорк, 1949-51 рр.), що продовжила роботу попереднього комітету. Член і перший заступник голови Комісії з прав людини ООН (1947-49 рр.), до функції якої у цей період належала розробка проекту Загальної декларації прав людини.

В.М.Корецький був радником делегації УРСР на міжнародній конференції з підготовки Конвенції про ліквідацію рабства і работоргівлі (Женева, 1956 р.), брав участь у роботі делегації УРСР на Конференції ЮНЕСКО з питань мирного співіснування держав (Мюнхен, 1957 р.), очолював делегацію УРСР на сесіях Конференції ООН з морського права (м.Нью-Йорк, 1958 р., м.Женева, 1960 р.), був членом Постійної палати Третейського суду в Гаазі (1957-69 рр.).У 1960 р. на 15-й сесії ГА ООН і РБ ООН В.М.Корецького обрано членом Міжнародного суду ООН в Гаазі, а з 1968 по 1970 рр. В.М.Корецький – віце-президент цього Суду. Вчений був почесним членом Індійського товариства міжнародного права (з 1960 р.); членом-кореспондентом (з 1965 р.), дійсним (з 1977 р.), а потім почесним (з 1983 р.) членом Інституту міжнародного права (м.Гент, Бельгія); академіком Мексиканської академії міжнародного права (з 1968); членом-кореспондентом Аргентинської асоціації міжнародного права (з 1971 р.).

В.М.Корецький – єдиний вчений-юрист у колишньому СРСР, який був удостоєний звання Героя Соціалістичної праці (1980 р.). 15.ІІ 1990 р.Радою Міністрів УРСР присвоєно ім’я В.М.Корецького Інститутові держави і права АН України. В.М.Корецький зробив вагомий внесок у розвиток юридичної науки, насамперед міжнародного приватного права, міжнародного публічного права та порівняльного правознавства.

Бабій Борис Мусійович

(директор Інституту держави і права Академії наук УРСР протягом 1974 – 1988 рр.)

(12(25).VII 1914 р., с.Гурівці, тепер Козятинського району Вінницької області - 19.ІХ 1993 р., Київ) – український правознавець, доктор юридичних наук з 1964 р., професор з 1966 р., академік НАН України з 1972 р., академік АПНУ з 1993 р., Заслужений діяч науки і техніки України з 1974 р.. У 1940 р. закінчив юридичний факультет Київського університету. З 1939 р. працював прокурором кримінально-судового відділу Прокуратури УРСР. З 1940 рр. – на прокурорських посадах у Радянській армії. З 1947 р. працював заступником і викладачем юридичного факультету Київського університету, з 1949 р. – співробітник Сектору держави і права Академії наук УРСР (з 1969 р. – Інститут держави і права). Протягом 1974 – 1988 рр. директор Інституту держави і права Академії наук УРСР. З 1968 р. - член Президії Академії наук УРСР, академік-секретар Відділення економіки, історії, філософії і права (з 1976 р. – Відділення історії, філософії і права). З 1988 р. – радник Президії Академії наук УРСР. Був членом багатьох міжнародних і вітчизняних організацій, у т.ч. Постійної палати Третейського суду в Гаазі, комісії України у справах ЮНЕСКО та ін.

Досліджував проблеми історії держави і права України, зокрема юридичні аспекти української радянської державності, утворення СРСР і ролі Україні в цьому процесі, діяльності місцевих органів влади, історії правничих досліджень в УРСР. Основні праці: “Возз’єднання Західної України з Українською РСР” (1954 р.), “Місцеві органи державної влади Української РСР в 1917-1920 рр.” (1956 р.), “Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.)” (1961 р.), Союз РСР і роль України в його утворенні” (1972 р.), “Нарис розвитку правових досліджень в Українській РСР” (1984 р.). Відповідальний редактор і один з провідних авторів двотомної праці “Історія держави і права Української РСР” (1987 р.). Брав безпосередню участь у розробці проектів Конституції УРСР 1978 р., Зводу законів УРСР, ряду законодавчих актів. Був організатором фундаментальних наукових досліджень у галузі права. Лауреат Державної премії УРСР (1981 р.).

Шемшученко Юрій Сергійович

(директор Інституту з 1988 р. і на даний час)

(14.ХІІ 1935 р., м. Глухів Чернігівської (тепер — Сумської обл.) — український правознавець, фахівець в галузі конституційного, адміністративного, екологічного і аграрного права. Доктор юридичних наук (1979 р.), професор (1985 р.), академік НАН України (1992 р.), Академії правових наук України (1993 р.) і Української академії політичних наук (1995 р.), іноземний член Російської Академії наук (1999 р.). Закінчив Глухівську середню школу № 2 (1954 р.). Вищу освіту отримав на юридичному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1962 р.). Потім працював в органах прокуратури Сумської обл. З 15 листопада 1966 р. — аспірант Сектора, а потім — Інституту держави і права АН УРСР.

Після завершення навчання в аспірантурі свою подальшу творчу діяльність Ю.С.Шемшученко пов'язав з Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Працював молодшим (1969-72 рр.) і старшим науковим співробітником (1972-79 рр.), завідувачем відділом проблем радянського будівництва (1979-82 рр.), а в жовтні 1982 р. очолив відділ правових проблем сільського господарства і охорони навколишнього середовища (зараз — відділ аграрного і екологічного права). З 12 жовтня 1988 року — директор Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Кандидатську дисертацію на тему «Забезпечення соціалістичної законності в діяльності місцевих органів радянського державного управління засобами прокурорського нагляду» захистив у 1970 р., а докторську — «Державне управління охороною навколишнього середовища в СРСР» — у 1979 р. Опублікував понад 500 наукових праць. Є автором або співавтором 25 монографій: «Місцеві Ради і забезпечення законності» (1973 р.);»Адміністративно-правова охорона природи Української РСР» (1973 р.); «Організаційно-правові питання охорони навколишнього середовища в СРСР» (1976 р.); «Юридична відповідальність в галузі охорони навколишнього середовища» (1978 р.); «Місцеві Ради і охорона навколишнього середовища» (1988 р.); «Правові проблеми екології» (1989 р.); «Національна державність союзної республіки» (1991 р.); «Юридична наука і освіта на Україні» (1992 р.); «Жертви репресій» (1993 р.); «Академічна юридична думка» (1998 р.); «Український парламентаризм: минуле і сучасне» (1999 р.); «Державотворення і правотворення в Україні» (2001 р.) та ін. Наукові праці Ю.С. Шемшученка є вагомим внеском у розвиток юридичної науки і одержали високу оцінку наукової громадськості в Україні та за її межами, є значним кроком у пошуку нових шляхів ефективного вирішення суспільних проблем, розвитку правової системи України.

Ю.С. Шемшученко був автором проекту, керівником авторського колективу і головою редколегії 6-томної “Юридичної енциклопедії” та 10-томної “Антології української юридичної думки”, організатором багатьох інших фундаментальних юридичних видань. Ю.С.Шемшученко є членом Національної конституційної ради, членом колегії Міністерства юстиції України. Брав участь у розробці багатьох проектів законів України. Президент Української асоціації політологів (1991-94 рр.), перший голова Спілки юристів України (1991-93 рр.). З 1994 р. — академік-секретар Відділення правових проблем екологічного, аграрного і господарського права Академії правових наук України. Ректор Київського університету права (1996 – 2005 рр.). Голова Комісії з питань громадянства при Президентові України (1994 – 2004 рр.), арбітр Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, експерт Ради Європи з екологічного права (1993 р.). Заслужений діяч науки і техніки України (1995 р.)., лауреат премії НАН України ім.М.П.Василенка (1997 р.), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004 р.).

Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня (2006 рік), орденом князя Ярослава Мудрого III ступеня (2009 рік).

<<Вверх

G Analytics
сайт создан компанией