Проведені заходи 2019

МІЖНАРОДНА АСОЦІАЦІЯ ІСТОРИКІВ ПРАВА: ОСІННЯ СЕСІЯ 2019

Традиційна історико-правова конференція 41-й раз об’єднала провідних істориків права України та відбулася в листопаді 2019 року в місті Глухові під егідою Міжнародної асоціації істориків права (МАІП). Тематику заходу визначала центральна фундаментальна проблема «Феномен українського права: історичні витоки та сучасна парадигма».

Співорганізаторами форуму стали Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, а також Сумська обласна державна адміністрація та Глухівський Національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, які виступили приймаючою стороною конференції.

Конференція присвячена 70-річчю від дня заснування Інституту держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України. Участь у її роботі взяли 28 науковців, більшість з яких авторитетні знані професори та доктори наук, провідні фахівці у своїй сфері, що представляли наукові та науково-педагогічні установи різних регіонів України.

Конференцію відкрили привітаннями керівництва Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка та представників міської та обласної влади. Від Сумської обласної адміністрації учасників конференції вітала професор Вікторія Павлівна Гробова – багаторічна членкиня МАІП. У вступному слові президент МАІП О. Н. Ярмиш привітав усіх присутніх із відкриттям форуму та наголосив на актуальності та важливості обраної тематики конференції. Цього разу історико-правова спільнота зібралася на славетній Глухівщині, тому перша панель була присвячена ролі краю в українському юридичному науковому та освітньому просторі. Про Глухівський слід в історії розвитку українського права доповідав уродженець цієї землі академік Юрій Сергійович Шемшученко. Продовженням та доповненням її стала доповідь професора І. Б. Усенка, присвячена юридичній Глухівщині у людському вимірі. Висвітлені в обох доповідях постаті видатних правознавців, які в різний час народилися та працювали на Глухівській землі, викликали жвавий інтерес учасників конференції. Доповідачі згадали і козацьких правників – Федора Олександровича Чуйкевича, Василя Васильовича Стефановича, Івана Борозну, Якова Юхимовича Лизогуба, Миколу Даниловича Ханенка, Василя Михайловича Лисаневича; і представників академічної науки – Миколу Андрійовича Маркевича, Миколу Прокоповича Василенка, Йосипа Олексійовича Покровського, Віктора Олександровича Романовського і багато інших постатей. Про амбітний, утім, на жаль, нереалізований проект «План о заведении в Малороссии … Академического Собрания», висунутий свого часу Федором Осиповичем Туманським як свого роду зародок Української Академії наук, розповідав академік Ю. С. Шемшученко.

До актуальних проблем розвитку та завдань сучасної юридичної вітчизняної науки звернувся у своїй доповіді академік НАПрН О. В. Скрипнюк, який, серед іншого, звернув увагу і на болючі для всієї наукової спільноти питання наукометрії та зміни вимог до наукових видань.

Окрасою конференції стала презентація колекції грошових знаків Глухівщини одним з батьків – засновників МАІП Л. О. Зайцевим (Харків).

Гносеологічному та аксіологічному аспектам українського права присвятили свої виступи доповідачі другої панелі конференції – доктори юридичних наук В. М. Пальченкова, В. Є. Кириченко, О. М. Головко та Т. Е. Тєлькінєна.

Третя панель об’єднала доповіді про українське право у конкретному історичному вимірі та його парадигму в сучасних дослідженнях. Особливості аналізу природних правовідносин та нормативно-правових актів як ідеалізованих правових феноменів присвятила свою доповідь Ю. В. Цветкова. Є. В. Ромінський розглянув давньоруське право у контексті політичної боротьби за «Києворуську спадщину». С. Г. Ковальова представила еволюцію поняття «західноруське – литовсько-руське – українське право литовського періоду» та його трактування. А. Ю. Іванова на прикладі історії творення Конституції УНР аргументувала, що наступність є фундаментальною цінністю у формуванні українського права.

Посилення інтересу до олюднення права, пізнання правових явищ крізь призму конкретного правника чи дослідника, спонукала нас до виокремлення панелі, присвяченої питанням антропологічного контексту українського права. На ній було презентовано доповіді Т. І. Бондарук, С. П. Мороза та Т. М. Федоренко. Дослідники правоохоронних структур та їх діяльності представили доповіді, присвячені державницькому виміру історії права. В рамках четвертої панелі було виголошено спільну доповідь Президента МАІП професора О. Н. Ярмиша та його учня Б. В. Бернадського на тему «Правові основи організації та діяльності правоохоронних органів та спецслужб українських держав: запозичене та оригінальне». В. Т. Окіпнюк розглянув роль «партійного законодавства» у формуванні кадрового складу органів державної безпеки в період панування в Україні тоталітарного режиму. П. В. Рекотов окреслив правові засади створення та діяльності Державної комісії з розслідування злочинів на території, звільненій від гітлерівських загарбників. Історичний пенітенціарний дискурс у сучасних українських реаліях висвітлила О. В. Сокальська.

Традиційно наприкінці конференції відбулися загальні збори Міжнародної асоціації істориків права, на яких окреслені проблеми і перспективи історико-правової науки в Україні, розглянуті подальші напрями роботи асоціації, визначені тематика та місце проведення наступної історико-правової конференції, а також відбулася презентація юридичних видань, що вийшли за останні півроку. Важливою подією для всієї історико-правової спільноти стало відкрите засідання Комісії історії українського права при Президії Національної академії наук України. Інформаційну доповідь про розгортання її діяльності зробив академік НАПрН О. В. Скрипнюк. Цього року Президією НАН України було затверджено Положення про Комісію по вивченню історії українського права та її оновлений склад, до якого увійшли представники всіх регіонів та провідних наукових та науково-педагогічних установ – визнані фахівці з усієї України, більшість з яких також є членам Міжнародної асоціації істориків права.

Незабутні враження залишили заходи, організовані в рамках культурної програми: екскурсія до Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» (місто Батурин), екскурсія містом Глухів із відвіданням археологічного та краєзнавчого музеїв, екскурсія містом Путивль та Різдва Богородиці Молченським Печерським жіночим Монастирем, екскурсія до Спадщанського лісу і розташованого там першого в Україні «Парку радянського періоду». Найважливіші наукові результати заходу викладені у анотованій програмці конференції осіннього сесії Міжнародної асоціації істориків права.

кандидат юридичних наук

---

ТРЕТІЙ КИЇВСЬКИЙ ПОЛІЛОГ: НЕ КАРОЮ ЄДИНОЮ!
ПРОБЛЕМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ

15 листопада 2019 р. Інститутом держави і права імені В.М. Корецького НАН України (Інститут) спільно з Національною академією прокуратури України (Академія), Державним бюро розслідувань (ДБР) та за підтримки Координатора проектів Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) в Україні проведено щорічну міжнародну науково-практичну конференцію на тему «Не карою єдиною! Проблеми модернізації системи протидії злочинності в Україні: ІІІ київський полілог». Робота традиційно проходила у давському форматі. Панельними дискусіями конференції були: «Державне бюро розслідувань у системі кримінальної юстиції: quo vadis?»; «Кримінальний кодекс України: місія нездійсненна?»; «Проблеми модернізації антикримінальної політики відповідно до сучасних уявлень про причини і умови злочинності». Науково-практичний полілог дав змогу учасникам заходу обговорити найбільш важливі дискусійні проблеми вдосконалення системи протидії злочинності в Україні. 

З вітальним словом до учасників конференції звернулися Юрій Шемшученко, директор Інституту, доктор юридичних наук, професор, академік НАН України; Олександр Водянников, керівник відділу верховенства права Координатора проектів ОБСЄ в Україні, кандидат юридичних наук; Олександр Буряк, заступник директора ДБР; Андрій Яковлєв, проректор Академії; кандидат юридичних наук. 

Юрій Шемшученко відзначив, що тема конференції має не лише національний, а й міжнародний характер, оскільки злочинність і корупція пронизують усі сфери суспільного життя, створюють соціальну напруженість та економічні колізії, загрожують національній безпеці держави. При цьому корумповані відносини дедалі більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються на норму поведінки. За оцінками Світового банку, щорічні збитки від корупції у світі становлять 1 трильйон доларів США, що є великим економічним тягарем для держав. Україна у всесвітньому рейтингу СРІ посідає 131-е місце серед 176 країн. Найбільшими викликами для України є слабкість інститутів, покликаних забезпечити верховенство права, надмірна зарегульованість економіки та зосередження влади в руках олігархічних кланів. Водночас велика кількість антикорупційних органів, повноваження яких зазвичай дублюються, не здатна розв’язати проблеми з запобігання та протидії. У цьому контексті слід погодитися з акцентом у темі нашої конференції – «Не карою єдиною!». На пошук шляхів виходу з цієї критичної ситуації й спрямована тематика конференції. 

Національними експертами першої панельної дискусії «Державне бюро розслідувань у системі кримінальної юстиції: quo vadis?» виступили: Віталій Гацелюк, старший науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту, кандидат юридичних наук, доцент (модератор); Микола Хавронюк, професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права Національного університету «Києво-Могилянська академія», директор з наукового розвитку і член правління Центру політико-правових реформ, голова Науково-консультативної ради при ДБР, доктор юридичних наук, професор; Микола Арманов, виконувач обов’язків начальника відділу організаційно-методичного та аналітичного забезпечення досудового розслідування Першого управління організації досудових розслідувань ДБР, кандидат юридичних наук, доцент; Олена Левківська, слідчий відділу організаційно-методичного та аналітичного забезпечення досудового розслідування Першого управління організації досудових розслідувань ДБР; Олександр Готін, адвокат, голова Комітету з питань антикорупційної політики та комплаєнсу Національної асоціації адвокатів України, кандидат юридичних наук. 

Під час першої панельної дискусії учасники спинилися на основних проблемах діяльності ДБР, пов’язаних з розслідуванням злочинів, підслідних цьому правоохоронному органу. 

Зокрема, Олександр Готін зосередився на проблемах діяльності ДБР у сучасних умовах, до яких відніс неправильну кримінально-правову кваліфікацію діянь; прагнення слідчих у кримінальних провадженнях максимально укладати угоди про визнання винуватості особи; здійснення процесуальної діяльності за правилами і процедурами КПК України 1960 р. На думку експерта, подоланню цих проблем сприятимуть: усунення дублювань функцій і процесуальних повноважень органів досудового розслідування, що потребує внесення змін і доповнень до статті 216 КПК України; упровадження практики закриття кримінального провадження після пред’явлення підозри за наявності підстав, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України (зокрема, у зв’язку з відсутністю події та складу злочину); посилення ролі аналітичних (контрольно-методичних) відділів ДБР; підготовка навчально-методичних (практичних) посібників із тактики розслідування окремих злочинів, а також збірника процесуальних документів. 

Віталій Гацелюк, підбиваючи підсумки першої панельної дискусії, підкреслив актуальність підтримання постійної фахової комунікації між академічною спільнотою та державними органами, відповідальними за розробку та реалізацію державної політики у сфері протидії злочинності. Підслідність ДБР, визначена як за предметом, так і за колом осіб, є окремою самостійною сферою злочинності, повноваження щодо проведення досудового розслідування у якій навряд чи за сучасних умов можуть бути передані іншим суб’єктам. Адже, навпаки, перебирання ДБР повноважень слідчих прокуратури було одним із важливих елементів виконання Україною зобов’язань, взятих на себе при вступі до Ради Європи. Водночас етап становлення будь-якого нового органу державної влади потребує скоординованих зусиль щодо напрацювання сталих механізмів співпраці та координації, а також пошуку шляхів формування єдиної практики застосування відповідного законодавства з огляду на пріоритет дотримання прав та свобод людини. Зокрема, підтримку учасників отримала ідея організації регулярних обговорень проблем застосування законодавства у сфері протидії злочинності за участю представників органів досудового розслідування, процесуальних керівників, суддів та адвокатів. Окрема увага була приділена питанню розслідування злочинів, що вчиняються військовослужбовцями. Наразі потребують удосконалення питання розвантаження слідчих ДБР, які відповідають за розслідування таких злочинів, а також забезпечення належного захисту підозрюваних у таких провадженнях. 

Друга дискусійна панель була присвячена проблемі реформування кримінального законодавства України. Експертами панельної дискусії виступили Оксана Кваша, провідний науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту, доктор юридичних наук, професор (модератор); Денис Азаров, декан факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», кандидат юридичних наук, доцент; Дар’я Балобанова, доцент кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія», кандидат юридичних наук, доцент; Володимир Бурдін, декан юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор юридичних наук, професор; Анатолій Музика, провідний науковий співробітник Державного науково-дослідного інституту МВС України, доктор юридичних наук, професор; В’ячеслав Навроцький, професор кафедри теорії права та прав людини Українського католицького університету, доктор юридичних наук, професор. 

Квінтесенцією дискусії стало обговорення концепції реформування КК України та інших актів законодавства про відповідальність за правопорушення в публічній сфері. Ця Концепція розроблена відповідно до Указу Президента України «Питання Комісії з питань правової реформи» від 07.08.2019 № 584/2019. Експерти Володимир Бурдін і В’ячеслав Навроцький як члени робочої групи з питань розвитку кримінального права цієї комісії представили основні положення концепції. Очікується, що таким результатом стане створення єдиної, узгодженої, несуперечливої системи нормативно-правових актів про відповідальність за публічні правопорушення; суттєве скорочення обсягу законодавчого матеріалу, уникнення суперечностей між Кодексами; повна імплементація до законодавства про відповідальність за публічні правопорушення усіх міжнародно-правових зобов’язань України в частині встановлення відповідальності за такі правопорушення; максимальне забезпечення в новому законодавстві гарантій захисту прав людини – як потерпілого, так і особи, що притягається до відповідальності; приведення законодавства про відповідальність за публічні правопорушення у відповідність до принципів верховенства права, юридичної визначеності та пропорційності, що, своєю чергою, дасть змогу сформулювати це законодавство на рівні, доступному для сприйняття та інтуїтивно зрозумілому у застосуванні тощо. 

Критично у цьому контексті виступили інші учасники панельної дискусії. Зокрема, Анатолій Музика наголосив, що для успішної роботи, створення гідного інтелектуального продукту на порядок денний слід винести питання про розробку офіційного документа – повноцінної Концепції побудови Кримінального кодексу України. Без такого дороговказу щось будувати вельми небезпечно. Концепція має містити конститутивні, тобто визначальні, положення, які становитимуть основу нового Кодексу. У ній доцільно відобразити, зокрема, такі позиції. Що має бути збережено у цьому варіанті Кодексу? Які новели передбачаються у Кодексі? 

Чого не повинно бути у Кодексі? Які необхідно розробити та ухвалити закони України, що мають забезпечити належне функціонування Кодексу? Звертаючись до членів робочої групи з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи, Анатолій Музика наголосив: «На вас покладена інституційна відповідальність за розробку нового Кримінального кодексу. Водночас це означає, що ви маєте дослухатися і до думок, які за межами вашого гурту. Наразі ніби так і дієте, використовуючи можливості всіляких творчих лабораторій. Важливим убачаю ще й таке чутливе застереження: аби НАШ Кодекс навіть здаля не здався меншим у своїй істинній величі, його необхідно будувати не нашвидку, із поспіхом, а в розумні строки». 

Денис Азаров також відзначив, що створення нового кримінального законодавства потребує не лише розроблення концепції власне кримінального законодавства, а й бачення розвитку системи кримінальної юстиції в цілому. На моє переконання, таке бачення має ґрунтуватись передусім на визначенні кінцевих цілей реалізації кримінально-правових норм. Очевидно, що такі цілі не може бути досягнуто шляхом застосування самого лише кримінального закону. Відтак і реформування самого лише кримінального закону не може забезпечити досягнення зазначених цілей. У цьому контексті важко погодитись з підходом, обраним робочою групою з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи, утвореної відповідно до указу Президента України № 584/2019 від 07.08.2019 р. Як випливає з поширеного проекту Концепції реформування КК України та інших актів законодавства про відповідальність за правопорушення в публічній сфері, робоча група концентрується на розробці лише нового кримінального закону (законів) і не планує вносити концептуальні правки у кримінальне процесуальне та кримінально-виконавче законодавство. 

Такий підхід може стати на заваді створенню цілісної системи кримінального, кримінального процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, здатної працювати на реалізацію єдиних цілей. Зазначені цілі, концептуальні засади побудови та стратегічне бачення розвитку системи кримінальної юстиції доцільно закріпити у спеціальному законі, який би міг мати назву «Основи законодавства про кримінальну відповідальність». На мою думку, розроблення саме такого закону має стати першим кроком на доволі довгому шляху реформування системи кримінальної юстиції, який навряд чи можна пройти за один рік. 

Оксана Кваша, підсумовуючи, відзначила, що місія кримінального закону – це охорона від злочинних посягань та превенція, і, очевидно, що вона цілком здійсненна, якщо фундаментальним завданням України на етапі кардинальної реформи системи кримінальної юстиції буде забезпечення права людини на правосуддя, яке відновлює природну справедливість. 

Третя панельна дискусія була присвячена проблемі модернізації антикримінальної політики відповідно до сучасних уявлень про причини і умови злочинності. Експертами виступили: Олександр Костенко, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту, доктор юридичних наук, професор (модератор); Богдан Головкін, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, доктор юридичних наук професор; Віктор Дрьомін, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національного університету «Одеська юридична академія», доктор юридичних наук, професор; Олександр Користін, заступник директора Державного науково-дослідного інституту МВС України, доктор юридичних наук, професор; Олена Шостко, професор кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, доктор юридичних наук, професор. 

Зокрема, Богдан Головкін присвятив свій виступ проблемі корупціогенних факторів у лісогосподарській діяльності. Для надання науково обґрунтованих рекомендацій щодо шляхів і заходів запобігання та протидії корупції у цій сфері спочатку необхідно визначити корупціогенні фактори цього явища. Вчений запропонував вирізняти організаційні, нормативно-правові, економічні, управлінські, виробничо-господарські, соціокультурні фактори. 

Олександр Костенко, підбиваючи підсумки дискусії, зауважив, що злочинність в Україні – не просто якесь ізольоване явище, а органічний наслідок (і симптом) більш фундаментального явища − соціальної кризи в країні. Це означає, що нинішня злочинність в Україні є злочинністю кризового типу, сутність якої полягає у тому, що вона породжується соціальною кризою, і сама ж поглиблює цю кризу. Злочинність кризового типу може бути подолана лише тоді, коли буде усунена та соціальна причина, яка породжує саму соціальну кризу, одним з проявів якої і є цей тип злочинності. Що ж це за причина? Цією причиною є такий стан суспільства, за якого жити і працювати за соціальними нормами є не вигідним. І навпаки, вигідним є жити і працювати лише порушуючи соціальні норми. Як свідчить історичний досвід, навіть смертна кара не зупиняє від порушення соціальних норм, якщо жити і працювати відповідно до соціальних норм є не вигідним. 

Стан суспільства, за якого жити і працювати за соціальними нормами не вигідно, є соціальною аномалією, що породжує так звані кримінальні аномалії, або, іншими словами, – кримінальні ексцеси, котрі можна визначити як «злочини, спричинені соціальною аномалією». Саме феномени таких «злочинів, спричинених соціальною аномалією» сьогодні мають місце в нашій країні, як, наприклад, «бурштинова кримінальна аномалія» в місцевостях, де є поклади бурштину, чи «митна кримінальна аномалія», що уражає жителів в прикордонних місцевостях України. Ці кримінальні ексцеси є реакцією на аномальний стан суспільства, за якого жити і працювати за соціальними нормами є не вигідним. Протидія «злочинам, спричиненим соціальною аномалією», у тому числі корупційним «злочинам, спричиненим соціальною аномалією», не може бути ефективною без реформ, у результаті яких будуть усунуті соціальні аномалії, що і є причиною цих злочинів, тобто жити і працювати за соціальними нормами стане вигідно. Таким чином, наявні сьогодні в Україні соціальні аномалії, є тим системним чинником, який породжує корупційну злочинність. 

Водночас у вітчизняній стратегії протидії злочинності в Україні реалізується «антикримінальна» ілюзія, згідно з якою начебто для подолання злочинності достатньо вдосконалювати лише самі по собі, вирвані із системи, каральні інструменти − антикримінальне законодавство і антикримінальні органи (органи кримінальної юстиції), не викорінюючи саму соціальну причину злочинності кризового типу, тобто не усуваючи той аномальний стан суспільства, за якого жити і працювати згідно з соціальними нормами є не вигідним. 

Поверхове уявлення про чинники, що породжують злочинність, зокрема, плутанина щодо таких чинників, як «причини злочинності» і «умови, які сприяють злочинності», може призвести до драматичних помилок у антикримінальній політиці, внаслідок яких відбудеться гіпертрофія каральних інструментів у протидії злочинності, що є притаманним «поліцейській державі». 

За найближчого розгляду політики протидії злочинності в Україні стає очевидним, що вона заснована на позитивістській концепції, заснованій на так званій теорії факторів. У цій теорії серед факторів, що беруть участь у механізмі породження злочинності, не розрізняються а) фактори, що відіграють роль причини злочинності, і б) фактори, що відіграють роль умов, які сприяють злочинності. Сьогодні Україна стоїть перед дилемою: або, намагаючись подолати кризовий тип злочинності, тобто так звану аномальну злочинність, без усунення соціальної причини злочинності, перетворитись у «поліцейську державу»; або, усуваючи соціальну причину вітчизняної аномальної злочинності, подолати її засобами, властивими демократичній державі. 

Отже, зазначив О. Костенко, в Україні сьогодні існує криміногенна система, заснована на соціальній аномалії, яка є причиною злочинності кризового типу. Не зламавши цю систему, марно сподіватися на подолання злочинності одними лише каральними засобами. Звідси висновок: подолання злочинності кризового типу (тобто злочинності, спричиненої соціальною аномалією) – нерозривно пов’язане з розбудовою нової України – країни без соціальної аномалії, в основі якої буде такий соціальний порядок, за якого жити і працювати відповідно до соціальних норм буде вигідним.

Учасники конференції висловили сподівання, що у 2020 році відбудеться наступний ІV київський полілог.

доктор юридичних наук;

О.О. КВАША,

доктор юридичних наук, професор

---

ЗАСІДАННЯ КРУГЛОГО СТОЛУ, ПРОВЕДЕНОГО ВІДДІЛОМ ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОГО
УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА ІНСТИТУТУ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
імені В. М. КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ

01 листопада 2019 року в Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України відбувся Круглий стіл на тему: «Проблеми розвитку адміністративного і фінансового права в умовах сучасних реформаційних процесів», організований відділом проблем державного управління та адміністративного права. В роботі Круглого столу взяли участь співробітники Інституту, представники навчальних закладів юридичного та державно-управлінського профілю різних міст України, юристи-практики. Робота Круглого столу відбувалася за такими напрямами: 1) адміністративне право в контексті новелізації предмета, метода, термінології та напрямів подальшого розвитку; 2) сучасні тенденції розвитку адміністративного законодавства(правове забезпечення системи органів виконавчої влади та державної служби); 3) сучасні тенденції розвитку науки фінансового права в Україні; 4) правове забезпечення фінансової децентралізації в Україні. 

З вітальним словом до учасників Круглого столу звернувся директор Інституту держави і права імені В.М.Корецького, академік НАН України Ю.С.Шемшученко. 

Він відзначив значну роль відділу проблем державного управління та адміністративного права в розвитку наукового забезпечення державно-управлінських процесів в Україні, а також зупинився на деяких вагомих аспектах стану адміністративного законодавства України, наголосивши, що сучасні реалії і тенденції модернізації адміністративного права як однієї із провідних галузей права обумовлені політичними, економічними, соціальними та іншими чинниками. Така обумовленість пов’язана також із загальним станом і перспективами розвитку національної правової системи. Крім того, реформування галузі адміністративного права обумовлено основними напрямами змістовної новелізації вітчизняної адміністративно-правової доктрини, яка має бути покладена в основу впливу на правозастосування та повноцінне функціонування адміністративно-правової сфери. 

Розпочинаючи обговорення питань Круглого столу, завідувач відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України О.Ф. Андрійко зауважила, що наука адміністративного права потребує подальшого розвитку, як і система наукових і правових понять теорії адміністративного права – оновлення. І хоча в останні роки в Україні збільшилася кількість дисертацій, захищених за спеціальністю 12.00.07, оновлення категоріального апарату відбувається досить повільно, як власне, і усвідомлення соціального призначення адміністративного права. З метою комплексного впливу на суспільні процеси необхідно зміцнювати зв’язки науки адміністративного права з політологічною, економічною, соціологічною науками.

В умовах сучасних викликів потребують комплексного реформування та розвитку базові інститути адміністративного права як галузі права – органи виконавчої влади, державна служба, адміністративні процедури, адміністративна відповідальність, контроль, адміністративна юстиція. До прикладу, починаючи з 1991 року, система органів виконавчої влади в Україні перебуває у постійній перебудові. Запропоновані Концепцією адміністративної реформи такі критерії побудови системи органів, як рівень компетенції, типологія функцій увесь час нехтуються при постійному намаганні внесення не завжди обґрунтованих, не завжди виправданих змін. Залишається не визначеним і питання компетенції цих органів та науково обґрунтованих пропозицій щодо наділення їх владними функціями, а структурно-організаційні зміни, що відбуваються, не відзначаються системністю та послідовністю. На законодавчому рівні залишається не визначеним ні види цих органів, ні їх взаємодія. 

Новим інститутом українського адміністративного права є інститут адміністративних процедур. Недооцінка належного правового регулювання його в минулому сприяла розширенню діяльності державних органів за власним розсудом. Необхідність правового унормування дій адміністрації у відносинах з фізичними та юридичними особами і визнання важливості вирішення цього питання є стратегічними завданнями нового парламенту і уряду. 

Відтак, адміністративне право сьогодні має служити важливою публічно-правовою основою розвитку справді демократичної, правової держави. 

У своєму виступі заступник директора Інституту з наукової роботи, член-кореспондент НАПрН України
В. П. Нагребельний підкреслив, що модернізація концептуальних підходів до визначення предмета адміністративного права повинна враховувати реальні суспільні виклики, явища і процеси, які відбуваються в адміністративній та адміністративно-правовій сферах держави, їх перманентність, перспективи і динаміку розвитку. Практичне втілення вищезазначеного концептуального підходу має позитивно впливати передусім на зміст та якість нормативного масиву сучасного адміністративного права України. Це завдання є довгостроковим і повинно вирішуватися поступово й адекватно шляхом зміни існуючих і прийняття нових актів вітчизняного адміністративного законодавства. 

І. П. Голосніченко, доктор юридичних наук, професор зупинився на проблемі галузевої приналежності інституту адміністративної відповідальності і зауважив, що «адміністративний проступок» отримав таку назву у зв’язку з тим, що відповідальність за ці правопорушення охороняє відносини державного (публічного) управління. І коли проаналізувати об’єкти посягання адміністративних правопорушень, тоді ми з’ясуємо, що більшість із них є управлінськими відносинами. Однак, на користь запровадження правопорушення замість адміністративного проступку свідчить те, що нормами розділу ІІ особливої частини діючого дотепер Кодексу України про адміністративні правопорушення охоплені проступки, які до сфери управління не мають ніякого відношення. Наприклад, цілий ряд статей глави 15-А нині чинного КУпАП; проступки, передбачені статтями 42-1 42-2, 45, 51, 173 та багато інших захищають не управлінські, а зовсім інші відносини. Ці проступки не є адміністративними, оскільки відносини, що охороняються названими вище нормами, не мають ніякого відношення до державного управління або місцевого самоврядування. Але це і не злочини, так як вони не несуть в собі великої суспільної небезпеки. Постає питання, з яким же видом правопорушень в цьому разі ми маємо справу і до якої галузі права можна їх віднести. 

Професор І. П. Голосніченко висловив переконання у необхідності підготовки кодифікованого нормативно-правового акта, що буде встановлювати відповідальність за дрібні правопорушення, використовуючи в якості основи проект Кодексу України про адміністративну відповідальність, напрацьований ще у 2005 році. 

O.П. Рябченко, доктор юридичних наук, професор, зауважила, що необхідність новелізації доктринальних підходів у визначенні предмету адміністративного права обумовлена декількома чинниками, пріоритетне значення серед яких має активізація впливу інститутів громадянського суспільства на державотворення, що передбачає запровадження ефективних запобіжників порушень законності у публічно-правових відносинах. Одним із таких запобіжників виступає адміністративна юстиція, включення якої до сфери регулювання вченими визначалось як неоднозначне. Відтак, враховуючи розвиток науки судового права, професор запропонувала включити судовий адміністративний процес до складу системи судового права. При цьому судове право доцільно розуміти у його «класичному» значенні, коли ним охоплено цивільний, кримінальний та адміністративний процеси (за підходом В. О. Рязановського), а також господарський процес. Запропонований підхід дозволить уникнути у подальшому деяких особливостей у правовому регулюванні судових юрисдикцій, актуальних у сучасних умовах, але фактично помилкових. 

Є.Б. Кубко, доктор юридичних наук, професор акцентував увагу присутніх на тому, що доктринальна характеристика сучасного адміністративного права має актуальне значення, що викликане самою складністю предмету наукового дослідження. Проблема полягає в нагальній необхідності наукового осмислення та теоретичного обґрунтування процесів адміністрування та правового закріплення багатоманітних адміністративних процедур, що неможливо зробити без визначення доктринальних підходів до сучасних адміністративно-правових процесів. Адміністративне право як найбільш розгалужена система правових норм вимагає адекватного підходу до здавалось би аксіоматичних положень юридичної науки з точки зору сучасних державно-правових реалій. Вирішення цих завдань передбачає низку послідовних методологічних років. Методологія як певна «технологія» вивчення об’єкту, на який спрямована увага дослідника, вимагає, перш за все, визначення самого стану, в якому знаходиться цей об’єкт. Тобто первісним завданням є визначення адміністративного права і його стану в конкретний час дослідження. 

Дослідницька складність полягає, перш за все, в тому, що адміністративне право знаходиться в стані досить відчутної трансформації, що є загальною тенденцією не тільки в Україні, а й в інших країнах. У багатьох дослідженнях констатується поступові зміни функціонального призначення адміністративного права. Воно стає не стільки правом, що забезпечує виконання законів, але й правом, що до певної міри самостійно регулює відповідні відносини, які не врегульовані на законодавчому рівні, або врегульовані неповно чи врегульовані суперечливо. Такий стан деякі дослідники називають «гібридним» (l’etat hybride), що відображає тенденцію умовного поширення адміністративного права за межі традиційних функцій виконавчої влади. 

Всі ці тенденції та явища вимагають чіткої відповіді на одне з головних питань науки адміністративного права, а саме – про її предмет. Визначення предмету адміністративного права передбачає, перш за все, визначення самої мети і завдання функціонування адміністративного права в правовій системі України. В зв’язку з цим виникає необхідність в аналізі, перш за все, двох світових тенденцій, які проявляються і в українському правопорядку. Мова йде про співвідношення двох моделей розвитку адміністративного права. Перша – це необхідність стабільності, послідовного розвитку та тяглості (continuity). Друга – розвиток і модернізація адміністративного права, що передбачає необхідність відходу від традиційних доктринальних підходів. 

Д.М. Лук’янець, доктор юридичних наук, професор, продовжуючи наукову дискусію, зауважив, що спір про межі предмету адміністративного права не втрачає своєї актуальності вже тривалий час і має у своїй основі розбіжності у поглядах представників галузевих юридичних наук, кожна з яких претендує на унікальність власного предмету і методу. На думку професора, питання предмету, а відповідно і методу правового регулювання, не може вирішуватись в межах окремої галузі права. Це проблема вищого порядку, яка полягає у пошуку критеріїв виділення і характеристики елементів системи права в цілому. Іншими словами, проблема має методологічний характер і існує не в межах окремого елементу системи, а на рівні системи в цілому. 

Пошук зазначеного критерію наводить на думку про те, що, по-перше, він так чи інакше має бути пов’язаний з одним з елементів загальної структури суспільних відносин, а, по-друге, має бути виділена така його характеристика, яка обмежує кількість таксономічних одиниць до розумних меж – зокрема, суб’єкти суспільних відносин, характеристикою яких, що відповідає вимогам до критерію класифікації, може бути взаємне їх положення (юридично рівноправні, юридично нерівноправні, комбіноване положення) За такого підходу можна виділити лише три фундаментальні галузі права – цивільне, адміністративне і судове, генетично первинним відносно яких є право конституційне. Відтак, предмет адміністративного права можна визначити як сукупність суспільних відносин, пов’язаних із реалізацією державної виконавчої та самоврядної влади. Говорячи про самоврядну владу мається на увазі не тільки сфера місцевого самоврядування, яке здійснюється різноманітними місцевими радами та їх виконавчими органами, але й корпоративне самоврядування. Корпоративне самоврядування має місце у діяльності різноманітних професійних корпорацій, зокрема, таких, як суддівські, адвокатські, прокурорські тощо. 

Р.А. Усенко, кандидат юридичних наук наголосив на необхідності чіткої публічної правової позиції провідної науково-дослідної установи щодо кардинальних змін до Закону України «По державну службу», які нівелюють основні її законодавчі принципи; реформи системи органів виконавчої влади, оприлюдненої новим Урядом. 

В.А. Дерець, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України у своєму виступі звернула увагу на проблеми реформування місцевих органів виконавчої влади. 

О.А. Банчук, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, заступник міністра юстиції України, зупинився на аналізі деяких змін до адміністративного законодавства України. 

Зокрема, в Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженій парламентом 04 жовтня 2019 р., низка цілей діяльності Уряду, які раніше традиційно відносилися до сфери діяльності Міністерства юстиції та Міністерства економічного розвитку і торгівлі, перейшла до сфери відання новоствореного Міністерства цифрової трансформації України, в тому числі доопрацювання проекту Закону України «Про адміністративну процедуру».

Фахівці новоутвореного Міністерства цифрової трансформації, зважаючи на профіль своєї діяльності та затвердженні цілі своєї діяльності, роблять спробу опрацювати цей документ під кутом зору його об’єднання із чинним Законом України «Про адміністративні послуги», оскільки вважають спільними предмети їх правового регулювання. 

Однак набагато складнішою виглядає їх ініціатива врегулювати цим законом здійснення адміністративних процедур он-лайн та за допомогою різноманітних електронних способів взаємодії. 

Іншою радикальною ініціативою є скасування низки законодавчих актів часів Радянського Союзу, яка міститься в проекті Закону «Про внесення змін до Закону України «Про правонаступництво України» щодо скасування дії актів СРСР та УРСР на території України» від 29 серпня 2019 р. № 1075. 

Нинішній проект передбачає, що всі закони та інші акти органів державної влади і управління Союзу РСР та Української РСР, актів, що стосуються адміністративно-територіального устрою України та державного кордону України, актів, якими надано згоду на обов’язковість міжнародних договорів, укладених Українською РСР, актів організаційно-розпорядчого характеру та індивідуальних актів, не діють на території України. Виняток становлять Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Проектом пропонується тимчасово, до прийняття законів України, що регулюють відповідні відносини, застосувати такі акти адміністративного законодавства, ухвалені у 1991 році: Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»; Закон України «Про захист прав споживачів»; Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»; Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»; Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»; Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». 

Якщо попередній законопроект передбачав, що кодифіковані акти Української РСР (у тому числі Кодекс про адміністративні правопорушення) будуть чинними лише протягом 3 років з дня набрання ним чинності (п. 2 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення»), то новий проект пропонує, щоби Житловий кодекс Української РСР 1983 року та Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року, а також підзаконні нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання, діяли на території України лише до 30 вересня 2020 р. 

Ці положення повинні стати поштовхом до системної роботи над реформою законодавства про адміністративні правопорушення задля уникнення вмайбутньому ситуації законодавчої прогалини – коли Кодекс про адміністративні правопорушення 1984 року втратить чинність, а новий Кодекс парламент не встигне вчасно ухвалити. 

Н. В. Янюк, кандидат юридичних наук, доцент підкреслила, що попри реформування інституту державної служби, залишаються невирішені попередні проблеми, зокрема щодо понятійного апарату; гострої дискусії набуло питання запровадження контрактної форми проходження державної служби, яке без чіткого законодавчого визначення переліку посад, щодо яких існує відповідна форма і закріплення процедурних питання, не сприятиме у підвищенні очікуваного авторитету державної служби. 

В обговоренні адміністративно-правової проблематики організації взяли участь також доктор юридичних наук Ж. В. Завальна, доктор юридичних наук Н. О. Армаш, доктор юридичних наук Д. О. Беззубов, доктор юридичних наук Л. М. Дорофеєва, доктор юридичних наук Х. П. Ярмакі, кандидат юридичних наук Л. Є. Кисіль, кандидат юридичних наук Т. В. Корнєва, кандидат юридичних наук В. Л. Наумов, кандидат юридичних наук В. П. Тимощук, кандидат юридичних наук М. В. Плотнікова, кандидат юридичних наук Н. Г. Плахотнюк кандидат юридичних наук К. Ю. Пуданс, кандидат історичних наук
В. І. Мельниченко, аспіранти П. О. Барбул, І. О. Кудерська, Д. Ю. Микитюк, Є. О. Романенко,
Є. П. Шило, О. А. Шиян та ін. 

Одним із важливих напрямів роботи круглого столу стало обговорення сучасних тенденцій розвитку науки фінансового права в Україні, правового забезпечення фінансової децентралізації в Україні, в якому активну участь взяли Н. К. Ісаєва, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, Н. В. Воротіна, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук М. В. Старинський, доктор юридичних наук Н. Я. Якимчук, кандидат юридичних наук М. А. Пожидаєва, кандидат юридичних наук О. В. Сударенко, кандидат юридичних наук О. О. Семчик та ін. Учасники Круглого столу прийняли рекомендації, відповідно до яких вважають за доцільне:

1. Продовжувати порівняльні дослідження проблем адміністративного права та державного управління, вивчення та аналіз зарубіжного досвіду трансформації адміністративної сфери і відповідного законодавства, а також посилювати координацію науково-теоретичних пошуків у цій галузі.
2. Продовжити наукові розвідки щодо методу і системи адміністративного права.
3. Продовжити роботу над оновленням та змістовним наповненням категоріального апарату адміністративного права. Потребує обговорення термінологічна складова галузі адміністративного права.
4. Підготувати перевидання підручника «Адміністративне право України. Академічний курс. Загальна частина».
5. Активізувати напрацювання проекту Закону України «Про нормативно-правові акти», Кодексу України про адміністративні проступки, змін до законодавчих актів, які регулюють діяльність Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та активне залучення до цих процесів науковців.
6. Актуалізувати фундаментальні дослідження проблем вдосконалення організації та правового регулювання державного управління, подолання дуалізму виконавчої влади, модернізації виконавчої влади та її інститутів, зокрема, таких як система органів виконавчої влади, функції та компетенція органів державної служби, юридичні акти управління, законність і державний контроль в управлінні, правові механізми і важелі протидії корупційним діянням, розвиток адміністративно-процедурного механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян, правове забезпечення раціональних процедур управлінської діяльності та надання адміністративних послуг.
7. Сформувати правову позицію щодо останніх змін до Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 02 вересня 2019 р. № 829 і провести наукові обговорення.
8. З огляду на дискусії щодо галузевої самостійності фінансового права, доцільно проводити дослідження не лише основних критеріїв розмежування галузей права – предмету та методу фінансово-правового регулювання, а звернутись і до додаткових критеріїв, якими є галузеві принципи та мету правового регулювання, а також специфіку об’єктів та суб’єктів правовідносин, їх суб’єктивні права та юридичні обов’язки, специфіку юридичної відповідальності тощо. При цьому, з’ясування сутності ряду понять, категорій вимагає об’єднання зусиль учених, що представляють різні галузі права – конституційного, цивільного, адміністративного, господарського (наприклад, поняття: «юридична особа публічного права», «публічні фонди» тощо).
9. Поглибити та розширити наукові дослідження понять «публічна фінансова діяльність», «публічні фонди», аналізуючи які науковці не обмежуються лише розглядом Державного та місцевих бюджетів, а концентрують свою увагу і на позабюджетних фондах, складових фінансової системи України. Однак, додаткової уваги дослідників потребують питання сутності фондів юридичних осіб публічного права, які використовують кошти з метою реалізації публічних функцій, покладених на них відповідно до норм чинного законодавства.
10. На завершальному етапі впровадження реформи фінансової децентралізації в Україні забезпечити врахування принципу субсидіарності (який притаманний бюджетним системам європейських демократичних держав і традиційно вважається основою фінансової децентралізації) та означає, що розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача. При цьому необхідно припинити спроби прийняття в Україні законодавчих та інших нормативно-правових актів, які б погіршували існуючий на сьогодні стан фінансового забезпечення бюджетів місцевого самоврядування.
11. Опублікувати матеріали «Круглого столу» окремим виданням.

---

Х МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ РАДИ МОЛОДИХ ВЧЕНИХ
«ЮРИДИЧНА НАУКА У ГРОМАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ».
ДО 70-ЛІТТЯ ІНСТИТУТУ ДЕРЖАВИ І ПРАВА імені В. М. КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ

Вже багато років поспіль Рада молодих вчених нашого Інституту проводить міжнародні науково-практичні конференції, кожна з яких стає однією з головних наукових подій річного циклу життя установи. Конференція Ради молодих вчених щоразу має вдало поєднати в собі непоєднуване. Передусім це має бути майданчик для відкриття талантів майбутніх зірок академічної катедри, що наразі демонструють лише перші скромні відблиски майбутньої слави. Поряд з тим конференція має підтверджувати високе реноме академічної юридичної науки та її славетного флагмана – Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Тематика конференції має бути оригінальною та свіжою, і водночас настільки широкою, щоб не обмежувати творчу свободу учасників і допускати участь фахівців з усіх напрямів юридичної науки.

Цьогорічна Х ювілейна конференція зовсім невипадково (як усе у світі чи сел) збіглася із 70-літнім ювілеєм нашого Інституту. У 2018 р. ми відзначали століття нашої Національної академії наук України і тому обрали дещо футуристичну тему «Майбутнє науки в обріях права». А 2019 р. вирішили дещо врівноважити цей нуртуючий порив поміркованим консерватизмом.

Тема «Юридична наука у громадянському суспільстві» зумовлена непростими реаліями нашого часу. Попри очевидний поступ у розвитку громадянського суспільства в Україні, з’являються й нові виклики. Від імені громадянського суспільства сьогодні хто тільки не говорить. Громадська думка при прийнятті важливих політичних і юридичних рішень часто протиставляється науковому підходу, а активна громадськість – нібито відстороненим від суспільних справ науковцям. Нам, ученим, закидають, що ми працюємо на державу, яка, за однією з концепцій, що стала домінуючою в нинішньому публічному просторі, розглядається ледве не як природний антагоніст громадянського суспільства. Водночас мало хто замислюється, чи можливе громадянське суспільство без науки, зокрема, без науки правової. Чи можлива в демократичній державі юридична наука, яка перебуває поза громадянським суспільством, будучи від нього дистанційованою інституційно і творчо? На наше глибоке переконання, саме науковці і мають бути авангардом громадянського суспільства, а наука як система і корпорація – його базовим інститутом і частиною організму.

У конференції взяли участь як молоді, так і вже досвідчені вчені з різних регіонів України, а також з Білорусі, Литви, Польщі, Іспанії та Італії.

Учасників заходу урочисто привітав директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, академік НАН України Ю. С. Шемшученко. Юрій Сергійович у своєму виступі спинився на основних віхах історії нашого Інституту, попередніх здобутках та перспективах. Особливий наголос було зроблено на тому, що Інститут має належним чином реагувати на виклики сучасності, задля подолання розриву між наукою та практикою робити юридичній громадськості певні кроки назустріч, зберігаючи, утім, своє традиційне обличчя.

На початку конференції було заслухано ряд доповідей провідних досвідчених науковців. Кілька перших доповідей були присвячені науці екологічного права, її значенню для розбудови правової держави та формування громадянського суспільства, а також утвердження принципу верховенства права. За збігом обставин якраз за тиждень до конференції у Києві спостерігалися доволі незвичні природні явища. Місто на кілька днів оповив туман. Мимоволі згадувалися гомерівські рядки про хмарою й млою повите Кімерійське царство, ніколи не осяяне сонцем у блакиті ясній світлодайним:

ἔνθα δὲ Κιμμερίων ἀνδρῶν δῆμός τε πόλις τε,

ἠέρι καὶ νεφέλῃ κεκαλυμμένοι• οὐδέ ποτ’ αὐτοὺς

Ἠέλιος φαέθων καταδέρκεται ἀκτίνεσσιν…

Після того як в Україні були ліквідовані практично всі професійні служби, що мали відповідати за стан повітря, не лишилося практично нікого, до кого можна було б апелювати у подібній кризовій ситуації. За цих обставин зростає роль інститутів громадянського суспільства та наукової спільноти, авторитетний голос якої не повинен стишуватись.

Першою на конференції виступила завідувачка кафедри екологічного та аграрного права Білоруського державного університету, доктор юридичних наук, професор Т. І. Макарова з ґрунтовною доповіддю «Значення науки екологічного права для сталого розвитку громадянського суспільства та правової держави». Тамара Іванівна, яка є однією з провідних білоруських учених та людиною, причетна до вироблення державної політики у відповідній царині, поділилася з учасниками конференції білоруським досвідом втілення на практиці сучасних природоохоронних концепцій. Зазначений дискурс було продовжено у виступі завідувачки відділу аграрного, земельного, екологічного та космічного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, доктора юридичних наук, професора, академіка НАПрН України Н. Р. Малишевої, доповідь якої була присвячена науковому підходу в екологічній правотворчості. Завершила відповідний тематичний блок доцент кафедри екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, доцент Е. В. Позняк виступом на тему «Еколого-правова наука і культура в Україні: фактори їх взаємовпливу на шляху до сталого розвитку».

Також були заслухані доповіді, присвячені правовим проблемам розвитку громадянського суспільства. Старший науковий співробітник відділу історико-правових досліджень нашого Інституту, кандидат юридичних наук, доцент І. В. Музика розкрила питання правового виміру громадянського суспільства. Юрисконсульт Нотаріальної палати України, кандидат юридичних наук, доцент В. І. Бірюков торкнувся питання визначення ролі юридичної науки у розвитку громадянського суспільства. Такій тематиці був присвячений і виступ аспіранта відділу конституційного права та місцевого самоврядування нашого Інституту П. С. Демченка.

Запам’яталися й виступи, присвячені проблематиці окремих правових наук. Так, старший науковий співробітник відділу історико-правових досліджень нашого Інституту, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Т. І. Бондарук зосередилась на питанні правового мислення як ключової кате горії історико-правового дослідження українського правознавства. Жвавий інтерес учасників привернув виступ аспіранта кафедри цивільного права Київського Національного університету імені Тараса Шевченка А. О. Недошовенка. Його доповідь була присвячена окремим істотним умовам договору будівельного підряду, але доповідач значною мірою насичив її доктриною, історією юридичної думки та сучасними тенденціями розвитку судової практики у провідних країнах світу. Суддя Полтавського районного суду Полтавської області, викладач Національної школи суддів України, аспірант Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України С. А. Цибізова розповіла про проблематику розгляду спорів щодо доменних імен в аспекті судової реформи (ІР суд). Ще два виступи були присвячені проблемам космічного права. Керівник юридичного департаменту ТОВ «Space Logistics Ukraine» М. О. Кірпачова надала ґрунтовні доводи щодо актуальності вступу України до Європейського космічного агентства. Науковий співробітник відділу проблем аграрного, земельного, екологічного та космічного права нашого Інституту, кандидат юридичних наук А.М. Гурова присвятила свій виступ транспарентності фінансування космічної діяльності як механізму гарантування економічної безпеки держави. 

Завершив виступи старший науковий співробітник відділу історико-право вих досліджень Інституту, кандидат юридичних наук О. О. Малишев доповіддю «Археологічна спадщина України напередодні скасування земельного мораторію». Захід відбувся у атмосфері інтелектуального піднесення, жвавої доброзичливої дискусії та продуктивного обміну досвідом науковців і практиків.

---

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА В ТРЬОХ ТОМАХ В ІНСТИТУТІ
ДЕРЖАВИ І ПРАВА  імені В.М. КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ 08 жовтня 2019 року

Енциклопедія міжнародного права в трьох томах є проектом, який уперше здійснено в Україні та на всьому пострадянському просторі. У ній міститься 1500 статей, що складають понад 300 обліково-видавничих аркушів або близько 3 тисяч сторінок. Цей проект виконувався Інститутом держави і права імені В.М. Корецького НАН України відповідно до постанови Президії Національної академії наук України. Перший том побачив світ у 2014 р., другий – у 2017 р., третій – улітку 2019 р. 

До написання енциклопедичних статей залучалися не лише співробітники Інституту держави і права НАН України, зокрема відділу міжнародного права та порівняльного правознавства, а й фахівці Київського та Львівського університетів, Харківської та Одеської академій, інших наукових центрів. Таким чином, Енциклопедія міжнародного права створювалася зусиллями науковців усієї країни, ставши результатом колективної творчості її кращих представників. У ній змогли проявити себе і молоді вчені, які продемонстрували свою високу фаховість і відповідальність у підготовці енциклопедичних статей, і це не може не радувати всіх, хто дійсно зацікавлений в розвитку вітчизняної науки, яка, незважаючи на складний час, ще спроможна відтворювати у своєму середовищі гідних представників. 

У процесі розробки концепції Енциклопедії ми ставили завдання створити таку працю, яка б охоплювала саме систематизований звід універсальних, регіональних та національних знань з міжнародного права. Тим самим від початку роботи над Енциклопедією ми застерегли себе від будь-яких спроб звести її форму та зміст до рівня довідника. Було розроблено глосарій з доволі широким переліком термінології міжнародного права. У ньому відображено основні категорії міжнародного права та історичні події, що вплинули на їх розвиток і виникнення відповідних форм міжнародного правопорядку. Цей природно-історичний процес являє собою поступову зміну парадигми міжнародно-правового регулювання міжнародних відносин і складається з таких періодів: період створення і функціонування Священної Римської імперії німецької нації разом з рецепцією середньовічною Європою римського права з його складовою jus gentium (право народів); період, що бере свій відлік з часу укладання Вестфальського миру 1648 р. і встановлення в Європі системи суверенних держав на основі трансформації jus gentium в jus inter gentes (право між народами); період впливу Французької революції 1789–1793 рр, що характеризується створенням національних держав у Європі та світі в цілому і розвитком міжнародного права як вкрай позитивістського за своєю формою і змістом; період, пов’язаний з наслідками Першої світової війни 1914–1918 рр., а саме укладанням Вестфальського мирного договору 1919 р. та створенням Ліги Націй як універсальної міжнародної організації з підтримання миру і безпеки у світі і заснованого на її Статуті міжнародного права з його намірами заборонити війну як здійснення національної політики держав; і, нарешті, створення, за підсумками Другої світової війни 1939–1945 рр., Організації Об’єднаних Націй, Статут якої заборонив війну як таку і встановив інші міжнародно-правові принципи основоположного характеру у сукупності з механізмами міжнародного контролю за дотриманням державами цих принципів, що означало їх відмову від крайнощів позитивізму попередньої парадигми міжнародного права. 

Не завжди підготовка статей-термінів відповідала енциклопедичному рівню, це є загалом проблемою в умовах обмеженості кадрів. Однак доводилося діяти відповідно до обставин, віднаходячи рішення. Через суб’єктивні та об’єктивні чинники, нерідко поєднані між собою, не вдалося уникнути й недоліків технічного характеру, як-то відсутність в Енциклопедії предметного і авторського покажчиків, резюме англійською мовою та ін. Труднощі з підготовкою даного проекту зумовлені передусім його масштабністю і важливістю висвітлення розвитку міжнародного права в його історичному і філософському значенні як процесу структурування та інституціоналізації міжнародних відносин.

 Виконання даного проекту значно ускладнювалося тим, що в цей період міжнародні відносини почали дедалі більше набувати хаотичного характеру, зумовлюючи зростання нестабільності міжнародного права і ставлячи під загрозу міжнародний правопорядок. Цей хаос у міжнародних відносинах виник унаслідок розпаду у 1991 р. СРСР як події геополітичного масштабу, супроводжуючись невдовзі кризою світової економіки та загрозою суверенітетові багатьох держав. 

Поряд з цим події в Україні 2014 р. призвели до розколу суспільства, який і досі ще не подоланий. Нерідко, особливо в цей період, висловлювалися судження стосовно сучасних подій у країні та світі, які відзначалися крайнім ідеологічним суб’єктивізмом, характерним для тих або інших політичних сил і які не мали нічого спільного з науковими підходами. Такого роду судження не оминули й перший том Енциклопедії міжнародного права, що побачив світ наприкінці 2014 р., незважаючи на загалом позитивну оцінку його в численних рецензіях різноманітних представників наукової громадськості України та деяких зарубіжних країн. У демократичній, правовій державі, якою є Україна згідно з її Конституцією, посягання на свободу творчості рівносильне відмові у встановленні об’єктивної істини. Тому будь-яка критика наукових положень має виходити не з ідеологічних міркувань, а застосовуватися на методологічно обґрунтованих підходах науки і перевірятися практикою. Інакше така позиція веде до руйнації суспільства і держави, роблячи їх безсилими протистояти суворим викликам часу. 

Методологічну основу даного дослідження становить історичний підхід до визначення характеру міжнародного права в ті або інші періоди його розвитку. Він поєднується з соціологічним аналізом соціальних, економічних, політичних процесів, що відбуваються в міжнародних відносинах. Такий підхід значною мірою сприяв розумінню природи міжнародного права з позицій закономірностей його розвитку, які виявлялися і формулювалися в процесі підготовки статей-термінів. 

Взірцем цього підходу для мене завжди був Володимир Михайлович Корецький, ідеям якого слідую у своїй науковій діяльності. Дана Енциклопедія є втіленням соціологічної методології В.М. Корецького, що й дало змогу розгорнути в ній реалістичну картину розвитку міжнародного права та визначити його місце в сучасний період нестабільності міжнародних відносин. Отже, вплив В.М. Корецького на створення цієї Енциклопедії є значним, що дає мені право пов’язати її з його ім’ям і вважати присвяченою цій видатній особистості. Мені важко уявити написання власних статей без користування бібліотекою з міжнародного права, яку В.М. Корецький збирав протягом тривалого часу і заповідав Інститутові. 

Розвиток ситуації у світі, показаний в Енциклопедії, доводить, що кардинальні зміни, які відбулися в міжнародних відносинах протягом останніх десятиліть, характеризують їх як кризові і такі, що загрожують існуючому міжнародному правопорядку. Міжнародне право втрачає свою правову якість, що полягає у спроможності підтримання цього правопорядку як координаційно-правової структури міжнародного співтовариства. І якщо не вдасться зупинити цей процес, то цілком ймовірно він може дійти своєї крайньої межі, за якою бачиться Третя світова. Вже сьогодні існують небезпідставні думки, що вона вже розпочалася подібно до того, як це було напередодні Другої світової війни в Іспанії під час громадянської війни та відверто загарбницької війни Японії проти Китаю. Сьогодні таким вибуховим регіоном став Близький Схід, де зійшлися непримиренні інтереси США, Ізраїлю, Іраку, Туреччини, Росії, Китаю та Європейського Союзу. Війна, що ведеться в цьому регіоні, перетворила Сирію, Ірак, Ємен, Лівію на руїни, позбавивши народи цих країн свого суверенного буття. 

Виходячи з аналізу міжнародного права як в попередні епохи, так і в нинішній період дедалі зростаючого хаосу міжнародних відносин, встановлено головні закономірності подальшої зміни їх характеру і роль у цьому процесі міжнародного права. Вони характеризують сьогоденну дійсність з позицій таких соціологічних чинників і тенденцій: наростання системної кризи ліберальної моделі міжнародної економіки; незворотне наближення краху глобальної фінансової системи, заснованої на емісії долара США; закінчення ери глобалізації міжнародних відносин у тій формі, в якій вони розвивалися після Другої світової війни під впливом і керівництвом Заходу на чолі зі США; створення багатополярного світу, в якому визначальну роль відіграватимуть США, Китай і Росія в умовах поглиблення суперництва між ними; зростання економічного протекціонізму в міжнародній торгівлі та посилення боротьби головних акторів за ринки і сировинні ресурси; посилення економічного регіоналізму; поширення двосторонніх договірних відносин держав, особливо в економічній сфері; поглиблення процесу фрагментації міжнародного права у зв’язку із послабленням інституційної структури ООН та інших міжнародних організацій, яскравим прикладом чого є параліч Світової організації торгівлі. 

Особливістю концепції даної Енциклопедії є висвітлення в ній історичного процесу складання нинішніх кордонів України, починаючи з Давньоруської держави – Київської Русі (IX – перша третина XIII ст.) і до сучасного періоду функціонування її як незалежної, суверенної держави, засновниці Організації Об’єднаних Націй. Показано також розвиток вітчизняної науки міжнародного права в сучасному значенні, починаючи з другої половини XIX ст. Дана міжнародно-правова оцінка анексії Росією Криму та висвітлено конфлікт на сході України і повернення контрольованих територій цього регіону під її юрисдикцію в світлі Мінської угоди 2014 р. та «Нормандського формату» переговорного процесу за участю Німеччини, Франції, Росії, України. 

В Енциклопедії зроблена спроба визначити основні критерії міжнародного права, показавши їх діалектичний зв’язок з найважливішими історичними подіями у світі. Цим самим розвиток міжнародного права постав в еволюційному русі, що, однак, не виключає змін у ньому революційного характеру, як це мало місце в певні історичні епохи, демонструючи ту істину, що все у світі змінюється та нічого незмінного в ньому не буває. Це стосується й сучасної епохи, що настала після розпаду СРСР і характеризується глибокою кризою міжнародних відносин та їх регулятора міжнародного права. Останнє, однак, і в цих умовах зберігає свої властивості та потенціал як право миру, визначеного підсумками Другої світової війни разом із закріпленням їх у Статуті ООН, який і в нинішніх складних умовах продовжує виступати чинником, що стримує сповзання світу до вселенської катастрофи. Цьому завданню й слугує дана Енциклопедія як звід наукових знань, пропонуючи синтез теорії і практики міжнародного права. 

Досліджуючи історичні закономірності міжнародного права як основи стабільного функціонування міжнародного співтовариства, що має діяти в інтересах всіх держав, можна зрозуміти і визначити історичну роль та місце України в цьому процесі. Сподіваюсь, що уважний читач знайде в ній чимало відповідей на сучасні виклики та загрози, які вони несуть світу та кожній державі. Звичайно, ще більше відповідей залишається прихованими, але творчий дух шукатиме і на них відповіді. 

Колектив авторів Енциклопедії відкритий для конструктивної наукової критики, об’єктивної та без навішування ідеологічних ярликів, що завжди демонструє слабкість та убогість такої критики. Користуючись нагодою, хочу подякувати всім, хто підтримав наш Інститут та мене особисто, особливо в найбільш складні часи, пов’язані з виходом у світ першого тому Енциклопедії міжнародного права. 

Перш за все дякую колективові Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, до якого я маю честь належати, працюючи в ньому вже понад 50 років. Не можу не сказати добрих слів на адресу директора видавництва Академперіодики Олени Геннадіївни Вакаренко за її безмежне терпіння і розуміння труднощів з підготовкою Енциклопедії. Велику подяку висловлюю також заступникові директора Академперіодики Ганні Ігорівні Радченко, редакторові Лесі Євгенівні Канівець та її помічниці Ганні Чепеленко. Щира вдячність академіку-секретарю Відділення історії, філософії та права Президії НАН України В.А. Смолію за сприяння в роботі над цим виданням. 

Висловлюю також щиру вдячність академікові НАПрН України Олександру Дмитровичу Святоцькому, головному редакторові журналу «Право України», який в непрості часи підтримав Інститут. 

Отже, хоча праця над Енциклопедією міжнародного права в трьох томах як цілком інноваційний проект була надзвичайно складною, вона несла в собі великий потенціал натхнення, надаючи можливість вперше представити у вітчизняній юридичній науці систематизоване викладення знань про міжнародне право. Все це рівнозначно інтелектуальному осягненню епосу міжнародного права, в якому відбувається безперервний процес зміни картини світу.

доктор юридичних наук,

професор, член-кореспондент НАПрН України

---

МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ «ЕКОЛОГО-ПРАВОВИЙ СТАТУС
ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА: РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ТА ПЕРСПЕКТИВНИЙ ПОГЛЯДИ»

На продовження традицій проведення конференцій і «круглих столів» з еколого-, земельно- і аграрно-правової проблематики  31 травня 2019 р. юридичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка (кафедри екологічного права та земельного і аграрного права) спільно з Інститутом держави і права імені В. М. Корецького НАН України було організовано та проведено Міжнародну науково-практичну конференцію на тему «Еколого-правовий статус людини і громадянина: ретроспективний та перспективний погляди». Конференція стала вагомим внеском у розвиток та збереження наукових, освітніх і культурних зв’язків між провідними юридичними вищими навчальними закладами та науково-дослідними установаУкраїни, Республіки Білорусь, Республіки Польща та Італії, органами державної влади, громадськими екологічними організаціями та юридичними фірмами, зацікавленими в дослідженні теоретичних і практичних проблем розвитку екологічних прав особи в сучасних умовах та в майбутньому. 

Метою співпраці вчених – учасників конференції стало спільне напрацювання наукових підходів до подальшого розвитку екологічного, земельного та аграрного права України шляхом висвітлення проблем: формування й реалізації еколого-правового статусу громадян України та інших суб’єктів екологічних правовідносин; забезпечення ефективності реалізації та захисту громадянами своїх екологічних прав і обов’язків у історично-правовому, порівняльно-правовому та інших аспектах; прогнозування перспектив удосконалення правового регулювання екологічних, земельних та аграрних відносин крізь призму еколого-правового статусу людини і громадянина в Україні. Основні підходи вчених опубліковано у збірнику тез доповідей учасників зазначеної конференції. 

Відкрила роботу конференції та звернулась з вітальним словом доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри екологічного права М. В. Краснова. Відмічаючи актуальність винесеної на обговорення наукової громадськості проблематики в сучасних умовах екологічної кризи, Марія Василівна надала слово доктору юридичних наук, професору, академіку. НАН України, директору Інституту держави і права НАН України імені В. М. Корецького Ю. С. Шемшученку. 

У своєму виступі Юрій Сергійович звернувся до історико-правових передумов формування у світі та в колишньому СРСР системи екологічних прав громадян, насамперед права на сприятливе навколишнє природне середовище. Починаючи з моменту прийняття Закону Української РСР «Про охорону природи» (1960 р.), на законодавчому рівні було розпочато процес формування та фіксації зазначеного суб’єктивного права, це поклало початок науковим розробкам у даній галузі. В документах, прийнятих під час проведення Стокгольмської конференції, було запроваджено новий підхід – від концепції охорони природи до концепції охорони навколишнього середовища. «Був великий ентузіазм, – зазначив учений, – у діяльності наукових шкіл Києва, Харкова, Одеси, Львова із запровадження даної концепції, де проблематика прав людини із самого початку була центральною». Згодом на зміну Закону «Про охорону природи» було прийнято Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.), при підготовці якого ґрунтовно вченими (В. І. Андрейцевим, Н. Р. Малишевою, В. В. Костицьким та ін.) були опрацьовані теоретичні засади формування системи екологічних прав та обов’язків громадян.

У цей час виникла ідея розробки та прийняття в майбутньому Екологічного кодексу України, а згодом Юрій Сергійович висунув ідею прийняття Всесвітнього договору: «В контексті вдосконалення міжнародного права і національного законодавства важливо безпосередньо передбачити належні механізми реалізації та захисту екологічних прав громадян». ЮНЕП, на думку вченого, вже використала свої механізми, тому він запропонував створити Міжнародну раду ООН з навколишнього середовища з власними функціями та механізмами діяльності (на зразок Міжнародного суду ООН та Міжнародної прокуратури). 

Участь у конференції взяв гість із Італії Джанфранко Тамбуреллі (Gianfranco Tamburelli) – кандидат наук з міжнародного права, член Римського Ордену деглі Аввокаті (еквівалент Ради адвокатів), Італійського товаристваміжнародного права та права ЄС (SIDI), Світової комісії з питань екологічного права (WCEL) Всесвітнього союзу охорони природи, представник CNR при Федерації EUROPARC, професор Інституту міжнародно-правових досліджень (ISGI) Національної ради досліджень Італії (CNR), професор магістратури з екологічного права Римського університету «Sapienza» (м. Рим, Італія), проф. юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який у своїй доповіді «Статус права людини на навколишнє середовище в міжнародному праві» (англ. мовою) проаналізував передумови, тенденції та перспективи закріплення права на міжнародно-правовому рівні. 

На підставі огляду найважливіших актів «м’якого» права та багатосторонніх екологічних угод у рамках системи ООН, права міжнародних договорів, судової практики Європейського суду з прав людини та Міжамериканського суду з прав людини автором зроблено висновок про те, що право на навколишнє середовище ще не віднайшло повного визнання та закріплення на рівні загального міжнародного права. Наразі право людини на життя в екологічно безпечному середовищі передбачається у проекті Глобального пакту з питань довкілля, започаткованого у 2017 р. Урядом Франції, підтримується програмою ЮНЕП ООН «Ініціатива з екологічних прав людини» та Спеціальним доповідачем Ради ООН з прав людини та навколишнього середовища. На думку професора Тамбуреллі, на сучасному етапі адекватним правовим механізмом для формулювання поняття права на гідне навколишнє середовище могла б стати Резолюція Генеральної Асамблеї ООН. 

Доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри екологічного та аграрного права юридичного факультету Білоруського державного університету (м. Мінськ) Т. І. Макарова запропонувала до розгляду доповідь на тему «Правове забезпечення екологічних прав громадян: достатність проведення реформ у Республіці Білорусь» (рос. мовою), тези якої підготовлені у співавторстві з кандидатом юридичних наук, доцентом, доцентом зазначеної кафедри В. Є. Лізгаро. У своєму виступі Тамара Іванівна зазначила про те, що проблема еколого-правового статусу індивіда досліджувалась нею в рамках докторської дисертації та монографії. Конституція Республіки Білорусь закріпила права громадян на сприятливе навколишнє середовище та відшкодування шкоди, а держава забезпечує контроль за їх реалізацією, гарантує забезпечення цих прав. Вчена окреслила коло питань, пов’язаних із впровадженням положень Орхуської конвенції в національне законодавство її країни: запровадження термінології в зміст національних законів; формування необхідної інституційної структури; розробка спеціальних процедур доступу до екологічної інформації та участі громадськості в прийнятті екологічно виважених рішень. Водночас стосовно доступу до правосуддя норми даної конвенції виходять за межі екологічного права та підлягають імплементації, насамперед у процесуальне законодавство Республіки Білорусь. 

Громадяни та громадські об’єднання, як зазначила Т. І. Макарова, не можуть звертатись за захистом порушених екологічних прав до омбудсмена та до Європейського суду з прав людини, оскільки ці форми захисту прав недоступні білоруським громадянам з причин відсутності інституту омбудсмена в Республіці Білорусь, яка не є членом Ради Європи. Водночас формується практика звернень зацікавлених осіб її країни до Комітету і з здійснення Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. 

На початку своєї доповіді «Охоронюваний законом інтерес у структурі еколого-правового статусу людини і громадянина» доктор юридичних наук, професор, професор кафедри екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член-кориспондент НАПрН України, заслужений юрист України Г. І. Балюк окреслила коло міжнародно-правових передумов формування системи екологічних прав людини і громадянина, починаючи з 40–50-х років ХХ ст., зазначивши, що «Орхуська конвенція підняла екологічні права громадян до фундаментального рівня прав людини». Вчена вказала на відсутність у вітчизняному законодавстві юридичного механізму, «в якому б органічно були поєднані всі ланки системи закріплення, забезпечення, реалізації і захисту прав громадян». Нечіткість, невизначеність, а в окремих випадках – і відсутність правових норм, спрямованих на забезпечення механізму реалізації та захисту екологічних прав громадян, на її думку, призводить до того, що правовий статус людини і громадянина «втрачає своє реальне підґрунтя», стає декларативним. 

Галина Іванівна висловила думку про необхідність об’єднання зусиль вчених у дослідженні еколого-правового статусу людини і громадянина, передусім «шляхом розкриття елементів зазначеної правової категорії, а саме її структури і змісту». Вчена запропонувала власні підходи до розуміння таких елементів структури цього явища правової дійсності, як: громадянство, загальні та конституційні принципи, правосуб’єктність, права і свободи, обов’язки громадян та гарантії їх дотримання, юридична відповідальність та інтереси особи. Наводячи характеристику кожного з цих елементів еколого-правового статусу людини і громадянина, Г. І. Балюк зазначила про важливість єдиних наукових підходів до поняття екологічного інтересу, розуміння його змісту, адже «права починаються з інтересів». Поряд з цим у законодавстві вживаються такі терміни, як «правоохоронювані інтереси», «життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави» та ін. 

Доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри трудового, екологічного та аграрного права Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Н. Р. Кобецька у доповіді на тему «Екологічна міграція як наслідок порушення права на безпечне довкілля» зазначила про виникнення у 30-х роках ХХ ст. та поширення на сьогодні такого виду міграції, як екологічна. Серед причин екологічної міграції вчена назвала глобальні зміни клімату та спричинені ними наслідки. Висвітлюючи національну практику регулювання питань екологічної міграції Австралії, США, Фінляндії, Швеції, Республіки Таджикистан, Надія Романівна зазначила про відсутність у законодавстві нашої держави понять «екологічна міграція», «екологічні мігранти» та ін. Особливо актуальним є питання захисту екологічно внутрішньо переміщених осіб. У зв’язку з Чорнобильською катастрофою у новітній історії Української держави вперше виникла проблема екологічної міграції постраждалих громадян, у зв’язку з цим фактично виникає правове регулювання внутрішньої вимушеної (примусової) екологічної міграції.

Особливої актуальності Н. Р. Кобецька надала питанням інституційного, організаційного та матеріального забезпечення прав і захисту інтересів осіб, які постраждали від негативних змін довкілля, надання їм підтримки й допомоги в адаптації в нових умовах, усунення причин екологічної міграції, негативних змін довкілля, клімату, порушення природного права людини – права жити в здоровому, безпечному і збалансованому природному середовищі. 

У доповіді на тему «Екологічні права майбутніх поколінь: від абстракції до правового змісту» доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заслужений юрист України, завідувач відділу проблем аграрного, земельного, екологічного та космічного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України Н. Р. Малишева окреслила історичні, філософські та міжнародно-правові витоки концепції сталого розвитку. Захист і поліпшення довкілля для сучасного та майбутніх поколінь як одну з найважливіших цілей людства вперше було зафіксовано в Стокгольмській декларації з навколишнього середовища в 1972 р. Відповідальність сучасних поколінь перед майбутніми було обґрунтовано і на теоретичному рівні та покладено в основу принципу сталого розвитку. В подальшому, як зазначила вчена, відповідальність сучасного покоління перед майбутніми була належним чином відображена в низці міжнародно-правових документів. Аналізуючи категорію «права майбутніх поколінь», Наталя Рафаелівна поставила питання про можливість запровадження правових та інституційних механізмів, здатних діяти в інтересах майбутніх поколінь. 

Доповідачка навела дані про початок створення структур, до повноважень яких входить нагляд за дотриманням прав майбутніх поколінь, таких як: Рада з прав майбутнього планети (Франція, 1993 р.), Комісія у справах майбутнього (Ізраїль, 2001 р.), Комітет з питань майбутнього (Фінляндія, 1993 р., з 2000 р. є постійним парламентським комітетом), Комісія з питань сталого розвитку (Велика Британія, кін. ХХ ст.), парламентський комісар (омбудсмен) з питань майбутніх поколінь (Угорщина, 2007 р.), парламентський комісар з прав майбутніх поколінь (Нова Зеландія, 1986 р.), Комісар з питань навколишнього середовища та сталого розвитку (Канада). Викладене, на думку Н.Р. Малишевої, відчить про пошук країнами світу «дієвих організаційно-правових шляхів гарантування екологічних прав майбутніх поколінь на безпечне довкілля, на належний обсяг природних ресурсів, здатний забезпечити життєдіяльність людини майбутнього на належному (або хоча б – сьогоднішньому) рівні». 

Доктор юридичних наук, професор, професор кафедри аграрного, земельного та екологічного права Національного університету «Одеська юридична академія» І. І. Каракаш у доповіді на тему «Екологічні права й обов’язки людини і громадянина як невід’ємні складові їх еколого-правового статусу» наголосив на тому, що екологічні права людини є природними і не залежать від їх визнання чи невизнання державою, а «права людини на життя, здоров’я, потомство, користування природними ресурсами – не прописані в законодавстві». В юридичному об’єктно-суб’єктному розумінні вони становлять природну властивість та об’єктивну потребу існування людини як істоти природного походження. Вони пов’язані з походженням, життям і життєдіяльністю людини, є невід’ємними від самої особи, у зв’язку з чим вчений пропонує їх вважати «особистими правами, які не підлягають відчуженню».

Ілля Іванович здійснив аналіз системи екологічних прав та обов’язків громадян, закріплених Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими законами, зазначаючи про невичерпність їх переліку. Він відмітив, що «досі переважним залишається диференційоване (пооб’єктно-ресурсове) забезпечення використання й охорони природного оточення», тому запропонував власне формулювання низки екологічних обов’язків громадян із закріпленням їх у Конституції України та в поточному законодавстві. На думку вченого, «саме належне закріплення і безпосередній зв’язок між екологічними правами й обов’язками надає повноцінне уявлення про еколого-правовий статус людини і громадянина у сучасному демократичному суспільстві та соціальній правовій державі». 

Доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка М. В. Краснова в доповіді «Сучасні науково-методологічні проблеми екологічних прав та обов’язків громадян» поставила питання про доцільність перегляду науково-методологічних засад сучасного екологічного права стосовно окремих аспектів системи екологічних прав та обов’язків громадян і про необхідність подальшого наукового дослідження історико-правових та інших джерел формування екологічних прав людини і громадянина в нині існуючих теоріях походження права (природно-правовій, теократичній, теологічній, психологічній, соціологічній та ін.). Водночас еволюція екологічних прав стосується періодів, у межах яких формуються права природоресурсного, природоохоронного, безпекового та кліматичного характеру, важливим також є питання про класифікацію зазначених прав на еколого-політичні, еколого-економічні, еколого-культурні та ін. На думку Марії Василівни, назріла необхідність прийняття Основ екологічного законодавства із визначенням у них поняття «екологічні права та обов’язки громадян», поклавши в основу «види, форми і способи взаємодії людини та громадянина із навколишнім природним середовищем як місцем та умовою свого існування». 

Особливу увагу М. В. Краснова приділила аналізу змісту та складових елементів еколого-правового статусу людини і громадянина, зазначаючи про необхідність вирішення питань, пов’язаних із екологічною правосуб’єктністю осіб, можливістю застосування конституційно встановлених обмежень їх прав і свобод у сфері екології. 

У доповіді на тему «Забезпечення права на сприятливе довкілля як ознака екологічної держави» доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теорії права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік НАПрН України, заслужений юрист України, президент Асоціації українських правників В. В. Костицький зазначив про сучасні науково-теоретичні пошуки нової моделі держави, якій були б притаманні інформаційні, соціальні, екологічні та інші ознаки. Забезпечення права на сприятливе довкілля на шляху «від правової охорони природи – до раціонального природокористування – і до забезпечення екологічної безпеки», на думку вченого, є ознакою екологічної держави. За словами Василя Васильовича, «в основі системи права, правопорядку, а отже, і суспільного життя (в основі якого – комунікація) знаходиться ідея людиноцентризму, морально-етичний імператив, який нам дарував Всевишній у вигляді Заповідей». 

Здійснюючи аналіз ідей людиноцентризму та соціоцентризму, доповідач окреслив основні риси теолого-соціологічної теорії, а виходячи із принципу теоретико-методологічного забезпечення розвитку науки, він запропонував розробити нові підходи до доктрини екологічного права, теорії права, соціології права, переглянувши розуміння об’єкта правової охорони, систему екологічного права, її інституційне забезпечення. Вчений висловив думку про необхідність забезпечення стану рівноваги та дотримання балансу між секторами громадянського суспільства шляхом перегляду теорії розподілу влад Монтескьє на предмет виділення інформаційної влади, місцевого самоврядування як гілок влади, та «згадати, що є ще народ, що є ще людина, навколо якої будується вся політика та еколого-правова політика зокрема». 

Доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри земельного та аграрного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, член-кореспондент НАПрН України М. В. Шульга на початку свого виступу приділив увагу проблемам забезпечення рівності екологічних прав громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, зловживання правом з точки зору еколого-правового статусу, аналізу «прав на землю як елементу прав екологічних». У доповіді на тему «Правові засади об’єднання земельних ділянок» вчений здійснив аналіз законодавчо закріплених обов’язкових умов поділу та об’єднання земельних ділянок, де «особливість такого формування об’єктів земельних відносин полягає у трансформації земельних ділянок, яка відбувається на базі раніше сформованих земельних ділянок та призводить до виникнення нових об’єктів земельних відносин». 

Михайло Васильович зазначив про специфіку об’єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, об’єднання окремим громадянином садових земельних ділянок зі збереженням цільового призначення та набуттям нової площі, меж та нового кадастрового номеру. Висвітлюючи питання права спільної часткової власності на земельну ділянку, яке виникає при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок, добровільність вчений пов’язав із принципом свободи власності та відповідністю конституційним вимогам до реалізації права власності. Добровільне об’єднання власниками належних їм земельних ділянок він пропонує розглядати як «специфічний спосіб розпорядження земельними ділянками як об’єктами права власності цих суб’єктів на договірній основі». 

Кандидат фізико-математичних наук, засновник громадської організації «Глобальне водне партнерство – Україна» А. О. Демиденко звернув увагу присутніх на новації сучасної державної екологічної політики на шляху до сталого розвитку та проблеми і можливості практичного застосування екологічного законодавства з метою реалізації прав майбутніх поколінь на чисте довкілля. 

На думку Андрія Олексійовича, важливою ідеєю, яку слід впроваджувати в законодавство, є не тільки захист довкілля, а й зменшення екологічних ризиків, звідки випливає концепція «нульового ризику». Доповідач зазначив, що «безпека – це не відсутність ризиків, як у нашій парадигмі, а це управління ризиками і зменшення їх до соціально прийнятного рівня». Із прийняттям нової Стратегії державної екологічної політики на період до 2030 р., він вважає за необхідне проведення значної роботи із запровадження зазначених нових концептуальних поглядів у законодавство, розвитку таких нових для України інструментів, як оцінка впливу на довкілля, інтегрований менеджмент, партнерство для досягнення цілей сталого розвитку. 

Директор ПП «Юридична фірма «Імператив-плюс» О. В. Лупейко у своєму виступі окреслив коло проблем, пов’язаних із забезпеченням екологічної безпеки та компенсацією заподіяної шкоди здоров’ю громадян, які постраждали внаслідок пожежі на БРСМ «Нафта» в червні 2015 р. Як зазначив доповідач, «у своїй правозахисній діяльності ми довели, що право на екологічну безпеку може перестати бути декларативним, як це інколи вважається в юридичній сфері. Поштовхом для нас стало вивчення європейського досвіду, зокрема аналогічного випадку, який стався у Великій Британії та завершився виплатою постраждалому населенню кількох мільйонів фунтів стерлінгів». 

Підготовка і розгляд даної справи тривали близько чотирьох років, було заявлено близько 700 позовів, понад 500 з яких задоволено, стосовно приблизно 200 позовів – їх розгляд продовжується у суді першої інстанції. Суми моральних відшкодувань становлять від 50 тис. до 1 млн. грн. Перші справи вже пройшли апеляційний розгляд, де рішення судів першої інстанції залишені в силі. Нещодавно судом було прийнято рішення про відшкодування 12 млн. грн. родинам пожежників. Олександр Васильович також додав, що наразі його організацією проводиться робота із судового захисту порушених екологічних прав громадян і подано позови до низки інших забруднювачів навколишнього природного середовища. 

У своїй доповіді на тему «Розпорядження щодо ландшафту» як правовий інструмент органів місцевого самоврядування проти рекламного хаосу в Польщі (в контексті права людини на безпечний та естетичний простір)» (англ. мовою) кандидат юридичних наук Анна Островська (факультет права та адміністрації Інституту адміністративного і публічного права Університету ім. Марії Кюрі-Складовської, м. Люблін, Республіка Польща) акцентувала увагу на тому, що у 2015 р. питання охорони ландшафту в Польщі були затверджені законодавчо. Ключовим наміром законодавця стала протидія зменшенню цінної території внаслідок неконтрольованого розміщення рекламних носіїв у публічному просторі (явище, яке зазвичай називають «рекламним хаосом»). У зв’язку з цим доповідачка наголосила, що ландшафтний дозвіл із того часу став основним інструментом для захисту ландшафту. 

Незважаючи на низку недоліків законодавства Польщі у даній сфері, як зазначила Анна Островська, беззаперечною перевагою запровадження нових рішень Законом про ландшафт Республіки Польща є посилення охорони звичайних ландшафтів, які не відрізняються якоюсь особливою природною чи історичною цінністю. Це ознака того, що краса навколишнього середовища дедалі частіше спостерігається з точки зору місцевості, а не окремого об’єкта. 

Кандат юридичних наук Ганна Спасовська-Чорна (факультет права та адміністрації Інституту адміністративного і публічного права Університету ім. Марії Кюрі-Складовської, м. Люблін, Республіка Польща) у доповіді «Права людини і права тварин: коментар до рішення Конституційного суду Польщі щодо свободи віросповідання» (англ. мовою) зазначила, що право на свободу у сфері релігійного життя у Польщі наразі визнається одним із основних прав людини. Важливим виміром свободи віросповідання є свобода приватного та публічного здійснення молебнів та богослужінь, що також включає принесення жертв і придбання м’яса відповідно до традицій (у випадку прихильників іудаїзму та ісламу така практика передбачається). У дискусії про ритуальне вбивство часто стверджується, що такого роду питання породжують конфлікти між правом людини на релігійну свободу та правами тварин. 

Доповідачка проаналізувала законодавство своєї країни з окреслених питань на предмет його колізійності, зокрема щодо допустимості забою хребетних тварин без попереднього оглушення, поставивши питання: «Чи порушують обмеження на ритуальні забої свободу віросповідання?». Ретельний аналіз Рішення Конституційного трибуналу Польщі від 10 грудня 2014 р. дав змогу відповісти на це питання, адже він постановив, що національне законодавство, яке передбачає абсолютну заборону ритуального забою із встановленням каральних санкцій, – порушує свободу віросповідання. Аналізуючи проблему з філософсько-правової позиції, Ганна Спасовська-Чорна зазначила, що вчені-правознавці поставили питання про те, чи слід, враховуючи принципи права, надавати особливого значення свободі віросповідання та чи потрібно захищати право на виявлення релігії за будь-яку ціну. 

Начальник відділу оцінки впливу на довкілля Міністерства екології та природних ресурсів України М. О. Шимкус у своїй доповіді на тему «Європейські інструменти екологічних оцінок (СЕО та ОВД) – практичний досвід впровадження в Україні» зазначила, що запровадження в Україні оцінки впливу на довкілля та стратегічної екологічної оцінки відкрило нові механізми участі громадськості в прийнятті екологічно важливих рішень, порівняно з формами участі громадян у проведенні державної екологічної експертизи. Вона окреслила коло проблем, пов’язаних із процедурою оцінки впливу на довкілля екологічно небезпечних видів діяльності та об’єктів у сфері господарської діяльності, визначенням критеріїв віднесення тих чи інших об’єктів до екологічно небезпечних, поділ яких на категорії здійснено в Законі України «Про оцінку впливу на довкілля». 

Марина Олександрівна висловила також сподівання на подальший розвиток інституту оцінки впливу на довкілля як інструменту національної екологічної політики та його ефективне впровадження у практику взаємодії Мінприроди, суб’єктів підприємницької діяльності та екологічно зацікавленої громадськості. 

Наприкінці роботи конференції доктор юридичних наук, професор, професор кафедри земельного та аграрного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член-кореспондент НАПрН України В. В. Носік зазначив, що «хоча майбутні покоління – це абстракція, суб’єкт, якого ще немає, але в практичній площині забезпечення їх прав безпосередньо стосується нас». Обмеження прав існуючих поколінь, на думку вченого, має застосовуватись, щоб «наші онуки побачили тварин, які сьогодні знаходяться на межі зникнення». 

У своїй доповіді на тему «Проблеми здійснення і захисту прав на землю у контексті реалізації статті 50 Конституції України» Володимир Васильович вказав на «необхідність дослідження теоретичних і практичних проблем законодавчого забезпечення дотримання власниками землі та землекористувачами ст. 50 Конституції України». Вчений окреслив коло проблем, пов’язаних із ефективністю практичної реалізації та захисту екологічних прав громадян у сфері земельних правовідносин та необхідністю урахування комплексних підходів до застосування норм земельного, екологічного, аграрного, цивільного законодавства в регулюванні зазначеного «комплексу суспільних відносин» з метою реалізації конституційних екологічних прав громадян. 

У процесі роботи Міжнародної науково-практичної конференції відбулося активне наукове обговорення усталених та дискусійних питань стосовно доктринального розуміння, юридичного закріплення і забезпечення ефективності еколого-правового статусу людини і громадянина, реалізації та захисту екологічних прав і обов’язків громадян, насамперед права на безпечне довкілля. Учасники конференції визнали за необхідне: 

1. об’єднання зусиль вчених і практиків у дослідженні поняття, структури та змісту еколого-правового статусу людини і громадянина як правової категорії, напрацюванні єдиних підходів до підвищення ефективності правового регулювання екологічних відносин у зазначеній сфері з урахуванням міжнародно-правових та європейських підходів, позитивної практики зарубіжних країн;
2. продовження подальших наукових досліджень історико-правових, політико-правових, інституційно-функціональних та інших проблем забезпечення екологічних прав, інтересів та обов’язків громадян, їх захисту за надзвичайних екологічних ситуацій техногенного та природного характеру, в тому числі кліматичних, можливості застосування обмежень прав і свобод людини і громадянина в сфері екології, запобігання екологічній міграції;
3. розвиток доктрини екологічного, земельного та аграрного права в напрямі вдосконалення національного законодавства, посилення еколого-правової освіти, культури, юридичної та морально-етичної відповідальності, впровадження ідей сталого розвитку з метою гарантування екологічних прав нинішнього та майбутніх поколінь на безпечне довкілля, достатній для життєдіяльності людини обсяг природних ресурсів, гідне для проживання навколишнє природне середовище.

---

XL ІСТОРИКО-ПРАВОВОВА КОНФЕРЕНЦІЯ
«УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОЗНАВСТВО В АНТРОПОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ ТА
ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ПРАВОВОМУ ПРОСТОРІ:
ІСТОРІЯ, СУЧАСНІСТЬ, ПЕРСПЕКТИВИ»

30 травня – 1 червня 2019 р. в місті Умань відбулася XL історико-правова конференція «Українське правознавство в антропологічному вимірі та європейському правовому просторі: історія, сучасність, перспективи».

Організаторами виступили Міжнародна асоціація істориків права, Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України та Секція історії держави і права наукової ради НАН України по координації фундаментальних правових досліджень. В рамках конференції була проведено чотири панелі, в роботі яких взяли участь 45 науковців – докторів і кандидатів наук, відбулися загальні збори МАІП, презентація юридичних видань, екскурсії містом Умань та до Національного дендропарку «Софіївка» НАН України.

Зокрема, злободенним проблемам юридичної науки і освіти були присвячені доповіді першої панелі «Юридичний освітній простір» президента МАІП професора О. М. Ярмиша «Правознавство і законодавство, або чому українські парламентарі ігнорують здобутки науковців», доктора історичних наук О. М. Ситника «Історико-правова освіта в Україні: сучасні проблеми та перспективи», доктора юридичних наук І. Й. Бойка «Місце і перспективи історико-правової спеціалізації для підготовки магістрів права в Україні». Жваву дискусію в контексті диференціації наукового і освітнього дискурсу викликала доповідь професора П. П. Захарченка «Історія українського права: в пошуках наукової парадигми. Важливих аспектів юридичної освіти та практики стосувалися доповіді доцентів П. М. Балтаджи «Гуманізація навчального процесу як складова реформування системи професійної освіти» та В. І. Бірюкова «Нотаріат у контексті європейського правового простору: український досвід». В доповідях другої панелі «Правознавець у історичній реальності» – старшого наукового співробітника Т. І. Бондарук «Правознавці і їх роль у суспільстві (український контент»), наукового співробітника Є. В. Ромінського «Постать давньоруського правника на сторінках правових текстів ХІ–ХV ст.», доцентів С. Г. Ковальової «Правник у стінах середньовічного європейського університету та поза ними (ХІІ–ХV ст.)» та О. В. Сокальської «Забуті творці англійської тюремної реформи: Томас Брей та Джанас Хенуей», докторів юридичних наук Л. Г. Матвєєвої «Роль сучасної юридичної еліти у формуванні правової культури», О. М. Головка «Українські вчені-правознавці ХІХ – початку ХХ ст. про виникнення права і держави» та О. А. Гавриленка «Юристи-міжнародники Харківського університету в ХІХ – на початку ХХ ст.», професора І. Б. Усенка «Правознавці Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України як еліта сучасної української юридичної науки», старшого наукового співробітника А. Ю. Іванової «Єврейські політичні діячі та їх участь у творенні Конституції Української Народної Республіки 1918 року» – були висвітлені як теоретико-методологічні аспекти дослідження українського правознавства як феномену, так і зроблені спроби персоналізації історико-правового процесу. Особливий інтерес привернула доповідь кандидата юридичних наук О. О. Малишева «Історія права, зодягнена в гекзаметри (переклад поеми П. Роізія «De origine iuris»)», у якій дослідник в артистичній формі представив власний переклад уривку твору з латини та акцентував увагу на деяких теоретичних моментах твору визначного правника – фундатора правової науки на теренах Великого князівства Литовського.

Панель «Антропологічний вимір юридичних досліджень та юридична біографістика» об’єднала доповіді професора Н. М. Крестовської «Антропологічний підхід у історико-правових дослідженнях», доцентів Ю. В. Цвєткової «Антропологічний метод у визначенні свободи віросповідання в мультирелігійних державах на прикладі протестантизму у Речі Посполитій», І. В. Музики «Правові відносини у вимірі антропології права й соціології права в вітчизняній правовій думці ХХ ст.», О. Г. Широкової-Мурараш «Застосування методу правової антропології в розробленні сучасної концепції заборони та протидії дискримінації у сфері захисту прав людини», Н. М. Опольської «Становлення права на свободу творчості в Стародавньому світі», професора Б. В. Кіндюка «Проблеми використання юридико-біографічного методу в наукових дослідженнях», Б. В. Бернадського «Андрей Шептицький під прицілом царської спецслужби», у яких при- верталася увага до антропологічного підходу у дослідженнях правознавства як такого, що може забезпечити поглиблення картини історико-правової реальності.

На панелі «Між державою і суспільством» були виголошені доповіді доцентів П. В. Рекотова «Правова соціалізація та соціально-правова комунікація: взаємозв’язок і взаємозумовленість», доктора юридичних наук Т. Е. Тєлькінєни «Вийти з вежі зі слонової кістки (щодо комунікативної ролі історико-правової науки)», доцента С. П. Мороза «Державорозуміння та його місце в правовій системі України: проблемні аспекти», професорів М. М. Кобилецького «Причини і наслідки поширення німецького права в Угорщині ХІІІ–ХVІІІ ст.», В. М. Пальченкової «Пенітенціарна система та революція 1905–1907 рр. в укра- їнських губерніях Російської імперії», О. Ф. Мельничук «Право як засіб протидії булінгу та мобінгу» та аспіранта І. В. Ковальчука «Особливості формування та функціонування австрійської судової системи в Галичині (1772–1848 рр.)», в яких приверталася увага до різних аспектів місця, ролі і значення права як особливого соціального інституту та його потенцій у розвитку соціуму. 

Ювілейна 40-а конференція МАІП, присвячена 70-річчю від дня заснування Інституту держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України, була проведена у рамках планової тематики відділу історико-правових досліджень. Традиційне винесення на обговорення провідних фахівців в галузі історії права ключових питань «правознавчої» проблематики дає розуміння її актуальності, привертає увагу до дискусійних моментів та окреслює горизонти дослідження і заразом є свідченням плідної роботи наукового форуму.

---

ДО 70-РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ ІНСТИТУТУ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
імені В. М. КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ

13 травня 2019 року Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України відзначив 70-річчя свого створення як академічної установи, широко відомої в Україні та за її межами. Він був заснований у 1949 році як Сектор держави і права АН УРСР і згодом перетворений в Інститут, ставши одним з найавторитетніших центрів юридичної науки в Україні, якому присвоєно славетне ім’я його засновника і першого директора академіка АН УРСР Володимира Михайловича Корецького. 

В наш час в Інституті працює 80 науковців, у тому числі 79 докторів і кандидатів наук. Серед них 1 академік та 1 член-кореспондент НАН України, 14 академіків та членів-кореспондентів Національної академії правових наук України, 6 заслужених діячів науки і техніки України, 11 заслужених юристів України, 10 лауреатів Державної премії України. За 70 років наукової діяльності Інституту його науковцями опубліковано близько 750 монографій, понад 350 підручників, збірників, довідників і словників, тисячі наукових статей з найактуальніших правових проблем, в тому числі теорії та історії держави і права, конституційного права, адміністративного права, міжнародного права та порівняльного правознавства. Серед них шеститомна «Юридична енциклопедія», десятитомна «Антологія української юридичної думки», тритомна «Енциклопедія міжнародного права». 

У цей же день на фасаді будинку по вулиці Богдана Хмельницького, 42 у місті Києві, в якому протягом 1949–1984 років проживав В. М. Корецький, на його честь було встановлено меморіальну дошку. У її відкритті взяли участь: академік-секретар Відділення історії, філософії та права НАН України академік НАН України В. А. Смолій; директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України академік НАН України Ю. С. Шемшученко; іноземний член НАН України професор школи права Пенсільванського університету У. Е. Батлер; суддя Європейського суду з прав людини у відставцідоктор юридичних наук, професор В. Г. Буткевич; завідувач відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України В. Н. Денисов; ректор Київського університету права НАН України професор Ю. Л. Бошицький; науковці Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України; викладачі та студенти Київського університету права НАН України. Виступаючі наголошували на непересічному значенні внеску В. М. Корецького у вітчизняну юридичну науку, міжнародно-правову науку та кодифікацію і прогресивний розвиток міжнародного права.

У виступі В. Н. Денисова, який понад 20 років тісно співпрацював з В. М. Корецьким, розвиваючи його соціологічну школу права, що охоплює дослідження проблем історії держави і права, цивільного права, міжнародного приватного права та міжнародного права, сказано наступне: «Користуючись цією нагодою, важливо ще раз віддати велику шану Володимиру Михайловичу Корецькому як всесвітньо відомому українському вченому, багатогранна діяльність якого безпосередньо пов’язана з багатьма здобутками вітчизняної юридичної науки, в якій він досяг високих вершин, виходячи з практичних вимог свого часу, насиченого історичними подіями всесвітнього значення.

Широко відомим ім’я В. М. Корецького стало ще в 20-ті роки минулого століття, коли він обіймав посаду професора Харківського юридичного інституту. Вже тоді В. М. Корецький створив новаторську концепцію міжнародного господарського права, в якій все більшого значення набула організаторська роль держав як безпосередніх учасниць міжнародних економічних відносин. Структура цієї моделі В. М. Корецького знайшла свій подальший розвиток в міжнародному праві як нової галузі міжнародного права, що почала формуватися в цей час під впливом інституціоналізації міжнародних відносин як таких, включаючи їх економічну складову.

З утворенням у 1945 році Організації Об’єднаних Націй та набуттям Україною в ній членства на правах засновниці в числі інших 50-ти держав Володимир Михайлович Корецький, згідно з рішенням Уряду, створює у 1949 році в Академії наук України Сектор держави і права, перетворений згодом в Інститут. З цього часу тематика міжнародного права стає однією з найважливіших напрямів досліджень Інституту, віддзеркалюючи в своєму поступовому русі небачений в міжнародно-правовій історії розвиток, якому не змогла перешкодити навіть «холодна війна», що велася між двома наддержавами США та СРСР разом з їх союзниками. Значне місце в ній посіли дослідження, пов’язані з діяльністю України на міжнародній арені, особливо її участь в: головних і допоміжних органах ООН; спеціалізованих установах ООН, перш за все в Міжнародній організації праці та Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури; та міжнародних конференціях з кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права, які також проводилися в рамках або під егідою ООН.

В. М. Корецький був першим представником СРСР в Комісії міжнародного права, створеної Генеральною Асамблеєю ООН з метою кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права. Він був першим представником СРСР в Комісії прав людини ООН, взявши активну участь у розробці всесвітньо визнаної Загальної декларації прав людини 1948 року. Він був заступником голови редакційного комітету цієї Комісії, яку очолювала Елеонора Рузвельт дружина вже покійного тоді Президента США Ф. Д. Рузвельта, який зробив великий вклад у створення та зміцнення Антигітлерівської коаліції і розгром нацистської Німеччини та її союзників, особливо мілітаристської Японії.

Вінцем діяльності В. М. Корецького як визнаного у світі фахівця з міжнародного права стало обрання його у 1960 році на XV сесії Генеральної Асамблеї ООН і Ради Безпеки ООН суддею Міжнародного Суду ООН строком на 9 років, а саме з 1961 р. по 1970 р. Виходячи з високих професійних та людських якостей В. М. Корецького, колеги-судді Міжнародного Суду у 1968 році обрали його своїм віце-президентом. Видатний польський учений-міжнародник Манфред Ляхс, який в той час також був суддею цього Суду, характеризуючи в ньому діяльність В. М. Корецького, зазначає: «Кожний завжди знаходив Корецького готовим вступити у тривалу дискусію не лише з правових питань, а й з міжнародних чи філософських; він виявляв жвавий інтерес до усіх граней життя. Невтомний читач він завжди вражав тих, хто його не знав, своїм блискучим енциклопедичним рівнем культури, яким ніколи не хизувався, але постійно виявляв. Він ніколи не наполягав, не вважав свою точку зору найбільш справедливою, намагаючись через діалог з’ясувати предмет і мав щодо нього свою думку».

Ім’я В. М. Корецького широко відоме науковій громадськості зарубіжних країн. Його було обрано: почесним членом Індійського товариства міжнародного права; академіком Мексиканської академії міжнародного права; членом-кореспондентом Асоціації міжнародного права. Він – єдиний учений-правознавець у колишньому СРСР, який був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1980 р.). У 1990 році уряд України присвоїв ім’я В. М. Корецького створеному ним Інституту держави і права АН УРСР. 

Після того як 26 липня 1984 року Володимира Михайловича Корецького не стало, Інститут до 100-річчя від Дня народження вченого у 1999 році видав його вибрані твори у двох томах, а у 2015 році у зв’язку з 125-річчям від Дня народження – третій том його творів. 

Праці В. М.Корецького є пам’ятником його науковій творчості, яка і в нинішніх умовах системної кризи міжнародних відносин та міжнародного права продовжує служити високим цілям пошуку істини в її дійсному глибинному значенні. Найбільш яскравим прикладом успішного використання наукової спадщини В. М. Корецького є Енциклопедія міжнародного права в 3-х томах, що побачила світ протягом 2014–2019 років. Символічно, що третій том цього видання з’явився саме 13 травня 2018 року – в день відкриття пам’ятної дошки на честь В. М. Корецького.

Це перше на пострадянському просторі видання такого роду, в якому встановлення природно-історичних закономірностей розвитку міжнародних відносин складає головний зміст міжнародного права та побудованої на його основі парадигми міжнародного правопорядку. Дана методологія виходить з соціологічного підходу до визначення специфіки правової природи міжнародного права в ту або іншу історичну епоху, включаючи належність кожної держави до відповідного культурно-історичного типу. Останній значною мірою характеризує місце і роль держави в системі міжнародних відносин, визначаючи її зовнішню політику, в тому числі з позицій міжнародного права.

В Енциклопедії показано, що в сучасний період міжнародні відносини і відповідно міжнародне право характеризуються глибокою кризою внаслідок порушення рівноваги між світовими силами, встановленої за підсумками Другосвітової війни. Причиною цього став розпад СРСР, який співпав із завершенням процесу глобалізації міжнародних відносин, призвівши у 2008 році до економічної кризи системного характеру. З тих пір ця криза лише поглиблюється, зумовлюючи крайнє загострення непримиренних протиріч між головними акторами цих відносин, що ставить під загрозу існування міжнародного правопорядку як такого.

Все це нагадує кризовий стан міжнародних відносин напередодні Першої та Другої світових війн, звичайно зі своєю специфікою, які так і не змогли усунути головну причину цих війн, пов’язану з подоланням ліберальної моделі ринкової економіки, яка неминуче продукує безкомпромісну боротьбу за виживання серед наймогутніших капіталістичних держав і сьогодні ми є свідками такої боротьби, що невпинно посилюється, ставлячи світ на грань Третьої світової війни.

Отже, Енциклопедія міжнародного права демонструє спроможність вітчизняної академічної науки розглядати міжнародне право як об’єктивну реальність, що визначається закономірностями історичного розвитку міжнародних відносин і це дає можливість встановити дійсні тенденції їх трансформації в сучасний період, визначивши характер впливу останніх на міжнародне право і кожну державу окремо.

Титанічна праця над Енциклопедією міжнародного права є кращим науковим здобутком, який ми, нащадки Володимира Михайловича Корецького, змогли зробити в ім’я світлої пам’яті нашого Вчителя і Наставника.

Сподіваємося, що наукова спадщина В. М. Корецького і надалі буде світити науці міжнародного права, сприяючи відкритістю нових шляхів її розвитку». 

В рамках урочистостей, присвячених ювілею Інституту, 14 травня 2019 року в приміщенні Великого конференц-залу НАН України відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Юридична наука: сучасний стан та перспективи розвитку». Головною метою цього представницького наукового форуму було визначення сучасного стану та перспектив розвитку вітчизняної юридичної науки. З привітальними словами виступили академік-секретар Відділення історії, філософії та права НАН України, академік НАН України В. А. Смолій, директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України академік НАН України Ю. С. Шемшученко, директор Інституту законодавства Верховної Ради України, академік НАН України О. Л. Копиленко, президент Національної академії правових наук України академік НАПрН України О. В. Петришин.

У роботі Міжнародної конференції взяли участь вітчизняні та зарубіжні науковці та викладачі, народні депутати України, керівні працівники Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національної академії наук України, Національної академії правових наук України. Серед доповідей, виголошених учасниками Конференцій, які стосувалися широкого кола питань, пов’язаних з основними проблемами, які стоять сьогодні перед юридичною наукою, освітою і практикою, слід назвати доповіді: директора Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України академіка НАН України Ю. С. Шемшученка; заступника директора з наукової роботи Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України академіка НАПрН України О. В. Скрипнюка; віце-президента НАПрН України – керівника Київського регіонального центру НАПрН України академіка НАПрН України Н. С. Кузнєцової; завідувача відділом теорії держави і права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України академіка НАПрН України Н. М. Оніщенко; народного депутата України, доктора юридичних наук В. В. Карпунцова; іноземного члена НАН України та НАПрН України У. Е. Батлера; Генерального секретаря Асоціації суддів країн-підписантів Меморандуму співпраці: Вірменії, Грузії, Естонії, України, Казахстану та Польщі В. В. Тордія; заступника директора – керівника Інституту правових досліджень Національного центру законодавства і правових досліджень Республіки Білорусь, кандидата юридичних наук, доцента С. М. Сівця; директора Інституту правових досліджень Наукового центру суспільних наук Угорської Академії наук, старшого наукового співробітника Ф. Гардош-Орос; почесного професора-дослідника Інституту правових досліджень Наукового центру суспільних наук Угорської академії наук, почесного професора Католицького університету імені Петра Пажмані доктора юридичних наук, професора Чаба Варга; завідувача відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, кандидата юридичних наук, професора І. Б. Усенко. 

Після завершення наукової Конференції відбулося урочисте засідання трудового колективу Інституту, присвячене 70-річному ювілею цієї академічної установи. Крім учасників Конференції, у засіданні взяли участь: віце-президент НАН України академік НАН України С. І. Пирожков; перший заступник Голови Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України доктор педагогічних наук, професор О. В. Співаковський; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у 1998–2012 рр. кандидат юридичних наук, професор Київського університету права НАН України Н. І. Карпачова; декан юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка доктор юридичних наук, професор І. С. Гриценко; декан факультету політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова доктор історичних наук, професор Б. І. Андрусишин; представники органів виконавчої влади України, науково-дослідних установ і вищих навчальних закладів України та громадських організацій. Багаторічна сумлінна праця та внесок в розвиток юридичної науки України низки наукових співробітників Інституту відзначено почесними нагородами та відзнаками Президента України, Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, інших органів державної влади та громадських організацій.

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАПрН України

---

ТОРЖЕСТВО УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЧНОЇ ПРАВОВОЇ НАУКИ

13–14 травня 2019 року відбувся ряд урочистих заходів, присвячених 70-річчю створення Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України. У травні 1949 року був створений Сектор держави і права в системі АН УРСР, який 1969 року був перетворений в Інститут держави і права. За 70 років Інститут та його колектив пройшли великий і славний шлях творення, титанічної роботи та перемог чотирьох поколінь науковців. 

За сім десятиліть своєї діяльності Інститут перетворився в провідну наукову правознавчу установу, широко відому своїми здобутками і в Україні, і поза її межами. Він є сучасним, багатофункціональним Інститутом в галузі держави і права в системі Національної академії наук, яка здійснює науково-аналітичну та науково-експертну діяльність. За період існування сформована оптимальна організаційно-наукова структура установи, покликана здійснювати дослідницьку діяльність, яка охоплює всі офіційно визначені сьогодні 12 галузей юридичних наук та ще більше підгалузей. В Інституті працює 9 наукових відділів: відділ теорії держави і права; відділ конституційного права та місцевого самоврядування; відділ історико-правових досліджень; відділ проблем цивільного, трудового та підприємницького права; відділ проблем аграрного, земельного, екологічного та космічного права; відділ проблем державного управління та адміністративного права; відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою; відділ міжнародного та порівняльного правознавства; відділ правових проблем політології та 8 науково-дослідних та науково-консультативних центрів.

 Творчий потенціал Інституту – це висококваліфіковані фахівці: 80 докторів та кандидатів наук; 14 академіків і членів-кореспондентів Національної академії наук України, Національної академії правових наук України, Національної академії педагогічних наук України; 10 лауреатів Державної премії України в галузі науки і техніки; 8 заслужених діячів науки і техніки і 11 заслужених юристів України. В Інституті діють аспірантура та докторантура, в яких навчається понад 110 осіб, 3 спеціалізовані вчені ради, покликані задовольняти потреби в атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, що готуються в установі. Інститут здійснює видавничу діяльність. Самостійно або разом з іншими науковими установами та вищими навчальними юридичними закладами виходить 8 наукових юридичних видань: щорічник «Правова держава», збірник наукових праць «Держава і право», журнали «ScienceRise: Juridical Science», «Судова апеляція», «Альманах права» та ін. 

За роки своєї плідної діяльності Інститут зайняв флагманські позиції в галузі розвитку української юридичної науки, вніс істотний внесок у наукове обґрунтування державотворчого і правотворчого процесів в Україні, у дослідження проблем міжнародного та європейського права. Протягом 70 років співробітниками Інституту підготовлено понад 11 тисяч статей та інших наукових матеріалів, близько 750 монографій, понад 550 брошур. Досягнення Інституту за його 70 славних літ були гідно вшановані науковою громадськістю держави. 

13 травня за участю академіка-секретаря Відділення історії, філософії та права НАН України, академіка НАН України В. А. Смолія; директора Інституту, академіка НАН України Ю. С. Шемшученка; завідувача відділу міжнародного права та порівняльного правознавства, член-кореспондента НАПрН України В. Н. Денисова та інших співробітників Інституту, а також керівництва, викладачів та студентів Київського університету права НАН України, відомого вченого правознавця професора В. Г. Буткевича та інших знаних в Україні та за кордоном фахівців в галузі міжнародного права, іноземних вчених: професора У. Е. Батлера (США) та професора Ч. Варги (Угорщина), відбулося відкриття меморіальної дошки В. М. Корецькому на будинку за номером 42, по вулиці Богдана Хмельницького, де він мешкав з 1949 р. і до смерті.

14 травня святкування ювілею було продовжено у Великому конференц-залі НАН України міжнародною науково-практичною конференцією «Юридична наука: сучасний стан та перспективи розвитку». На початку роботи конференції були презентовані два фундаментальні видання, підготовлені до ювілею Інституту: III том «Енциклопедії міжнародного права» (за редакцією співголів: академіка НАН України Ю. С. Шемшученка та члена-кореспондента НАПрН України В. Н. Денисова) та монографія у 3-х томах «Громадянське суспільство в Україні: сучасний стан, виклики, стратегія модернізації» (за загальною ред. академіка НАНУ Ю. С. Шемшученка та академіка НАПрН України О. В. Скрипнюка). З вітальним словом до учасників міжнародної конференції звернулися: академік-секретар Відділення історії, філософії та права НАН України, академік НАНУ В. А. Смолій; директор Інституту, академік НАН України Ю. С. Шемшученко; президент Національної академії правових наук України, академік НАПрН України О. В. Петришин. 

Відкриваючи конференцію академік НАН України Ю. С. Шемшученко детально зупинився на витоках створення Інституту та основних етапах його розвитку починаючи з 1918 року і до сьогодення. Ключовими у його виступі була характеристика наукових шкіл та сучасної стратегії розвитку Інституту. 

З доповіддю «Стратегічні напрями наукових досліджень Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України: сучасний стан та перспективи розвитку» на конференції виступив заступник з наукової роботи директора Інституту, академік НАПрН України та НАПН України О. В. Скрипнюк. До учасників конференції звернулася віце-президент НАПрН України, академік НАПрН України Н. С. Кузнецова. Лейтмотивом її виступу була проблема взаємозв’язку юридичної науки та юридичної освіти на сучасному етапі. В доповіді «Формування юридичної професії як важливої умови забезпечення розвитку юридичної науки» народного депутата України, доктора юридичних наук, віце-президента Міжнародного конгресу українських юристів В. В. Карпунцова йшлося про стратегічні напрямки реформування юридичної освіти та підготовки якісних фахівців-юристів. Його колега, Голова підкомітету Верховної Ради України І. М. Суслова, зосередилась на ролі Інституту держави і права у забезпеченні державотворчого процесу в Україні, побудові демократичної, правової, соціальної держави та громадянського суспільства, необхідності використання наукового потенціалу закладу в нинішніх складних умовах розбудови Української держави. На конференції також з доповіддю виступили завідувач відділу теорії держави і права Інституту, академік НАПрН України Н. М. Оніщенко, завідувач відділу історико-правових досліджень Інституту, професор І. Б. Усенко та численні іноземні колеги-науковці, зокрема: іноземний член НАН України та НАПрН України, професор У. Е. Батлер, (США) з доповіддю «С. Десницький, У. Блекстоун та імператриця: порівняльне право в дії»; директор Інституту правових досліджень НЦ суспільних наук Угорської академії наук Фружіна Гардош-Орос з доповіддю «Свобода наукових досліджень в міжнародному та внутрішньому праві»; професор цього ж Інституту, доктор юридичних наук, почесний професор-дослідник Католицького університету імені Петера Пажмані Чаба Варга з доповіддю «Онтологія права і складність соціального буття права»; керівник Інституту правових досліджень НЦ законодавства і правових досліджень Республіки Білорусь, кандидат юридичних наук С. М. Сівець з доповіддю «Трансформація законотворчого процесу в Республіці Білорусь: новації, проблеми і перспективи»; генеральний секретар Асоціації суддів Вірменії, Грузії, Естонії, України, Казахстану та Польщі В. В. Тордія (Грузія) з доповіддю «Медіація в Грузії та перспективи її розвитку» та інші. Конференція пройшла на високому науковому рівні і завершилася прийняттям відповідних рекомендацій. 

Цього ж дня, в другій половині відбулися урочисті збори колективу Інституту під головуванням директора Ю. С. Шемшученка. В них взяли участь та виступили з привітаннями: перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України, професор О. В. Співаковський; віце-президент НАН України, академік НАНУ С. І. Пирожков; академік-секретар Відділення історії, філософії та права НАН України, академік НАНУ В. А. Смолій; президент Національної академії правових наук України, академік НАПрН України О. В. Петришин; віце-президент НАПрН України, академік НАПрН України Н. С. Кузнецова; проректор з наукової роботи Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, академік НАПрН України В. П. Гетьман; віце-президент Союзу юристів України Н. І. Карпачова; директори гуманітарних інститутів НАН України, члени-кореспонденти НАН України А. М. Єрмоленко, О. О. Рафальський, Г. В. Папакін; керівники вищих навчальних юридичних закладів та факультетів Міністерства освіти і науки України; керівники закладів освіти та науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України та багато інших. До визначного ювілею Інститут був нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України. Колектив Інституту також отримав Почесну грамоту Національної академії наук України. Ряд співробітників удостоєні високих державних нагород та звань: член-кореспондент НАН України, головний науковий співробітник В. Ф. Сіренко – Орден Ярослава Мудрого V ступеня; академік НАПрН України, завідувач відділу Н. Р. Малишева – орден «За заслуги» III ступеня. Членам-кореспондентам НАПрН України О. Ф. Кулиничу та професору В. П. Горбатенку присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Провідні вчені Інституту отримали Почесні Грамоти та Гра-моти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Подяку Прем'єр-міністра України, Подяку міського голови м. Києва, нагороди НАН України. Відзначаючи свій ювілей, ми віддаємо данину шани всім, хто був поруч із нами всі ці десятиліття, допомагав і підтримував, співпрацював з нами. Крокуючи у восьмий десяток свого існування, ми з впевненістю дивимося у майбутнє, ми чітко розуміємо наші завдання у цей нелегкий для України час і сповнені наукової відповідальності за долю держави. А запорукою цього є наші високопрофесійні кадри науковців, чіткі організаційні засади в роботі Інституту і його високий інтелектуальний рівень.

---

X МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ
«ПРАВОВИЙ МОНІТОРИНГ І ПРАВОВА ЕКСПЕРТИЗА: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ»

16 квітня 2019 р. в Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України відбулася щорічна міжнародна науково-практична конференція «Правовий моніторинг і правова експертиза: питання теорії та практики». Конференція була присвячена 70-річчю створення Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України.

У конференції взяли участь провідні вчені-юристи України, представники академічної науки, державних органів, відомих ВУЗів. Активними учасниками була наукова молодь, докторанти, аспіранти, а також студенти провідних закладів вищої освіти України. Всі учасники конференції обговорили фундаментальні проблеми, пов’язані з питаннями правового моніторингу та правової експертизи, було наведено концептуальні підходи до визначення цих категорій. Певна увага присвячена відповідним класифікаціям та типології зазначених явищ, що представлені у вітчизняній теорії та зарубіжній правовій думці. Окремий вектор присвячено ролі і значенню доктрини у забезпеченні ефективності правореалізаційних процедур.

Зі вступним словом на конференції виступів директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, академік НАН України Юрій Сергійович Шемшученко. У своєму виступі Юрій Сергійович, зокрема, привітав учасників конференції, яка відбувалася напередодні 70-річчя Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Він відзначив, що на даний час Інститут є провідною науково-дослідною академічною правознавчою установою, здобутки якого широко відомі як в нашій країні, так і поза її межами. Останні роки головним чином пов’язані з удосконаленням зв’язків науки і практики. Важливою є й науково-експертна діяльність Інституту. Тут активно діє Науково-експертна рада, яка щороку надає близько 200 наукових висновків для державних органів, органів місцевого самоврядування, Конституційного Суду, громадян України. Це сприяє зміцненню правової держави і громадянського суспільства в Україні.

Темі про роль і здобутки Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України за 70 років діяльності присвячено також виступ заступника директора Інституту з наукової роботи Володимира Петровича Нагребельного. Він охарактеризував основні етапи становлення і розвитку Інституту як провідної наукової юридичної установи України, проаналізував основні напрями його наукової діяльності, творчі досягнення протягом семи десятиліть і перспективи правових досліджень, форми і результати зв’язків з практикою державно-правового будівництва в Україні, міжнародне наукове співробітництво та ін. Особливу увагу було приділено характеристиці сучасного, якісно нового етапу в діяльності Інституту в умовах подальшого демократичного розвитку української держави та її євроінтеграційного вибору. В. П. Нагребельний підкреслив, що у зв’язку з 70-річчям від дня заснування, вагомий внесок у розвиток юридичної науки, підготовку наукових кадрів, державотворення і правотворення трудовий колектив Інституту відзначений Почесною грамотою Союзу юристів України.

Варто виділити виступи на конференції таких провідних вчених України як Н. М. Оніщенко, О. Ф. Андрійко, Б. І. Андрусишина, Р. В. Вереша, П. Ф. Кулинича, І. Й. Магновського, Н. А. Мяловицької, Н. М. Пархоменко, І. Д. Шутака, А. Є. Шевченко та ін. Були обговорені доктринальні підходи та виміри правової науки, теоретичні засади, практичне втілення та реалізація правового моніторингу і правової експертизи.

Наталія Миколаївна Оніщенко висвітлила проблеми поєднання правової доктрини і юридичної практики у вивченні такої категорії, як правовий моніторинг. Зокрема, надана характеристика цього феномену в контексті усунення недоліків і прогалин законодавчого поля, акцентована увага на важливості пошуку і поширення позитивної практики правотворчого процесу, проаналізовані деякі аспекти доктринального тлумачення категорії правовий «моніторинг», пов’язаність теорії і прагматики цього питання, необхідності вироблення як власного стилю науки спостереження, аналізу і прогностики (правовий моніторинг), так і врахування засад і підвалин вивчення зарубіжного досвіду проведення послідовних статей правового моніторингу задля покращення правореалізаційної практики.

Ольга Федорівна Андрійко зосередила увагу на сутності, понятті та значенні моніторингу щодо діяльності органів виконавчої влади та їх відносин з іншими суб’єктами. Дослідження зосереджено на основних ознаках моніторингу, що відрізняють і поєднують його з контролем і наглядом, функціях та проявах стосовно відповідних суб’єктів, діяльність яких відстежується, аналізується та удосконалюється, обґрунтовується необхідність розширення прогностичної функції моніторингу щодо ефективності нормативно-правових актів у сфері виконавчої влади. Зроблено висновок, що проблема подальшого дослідження застосування моніторингу та його правової визначеності в діяльності органів виконавчої влади має бути в полі зору науковців та практиків.

Богдан Іванович Андрусишин присвячує увагу міжнародному контролю вдосконалення управління державою. Він наголошує, що подальша інтеграція України в ЄС, яка знайшла своє відображення у змінах до Основного Закону, ставить вимогою вносити зміни до національного законодавства з метою створення умов для дії у внутрішньому національному правовому порядку положень права Євросоюзу, в тому числі організаційно-правових механізмів здійснення міжнародного контролю.

Олександр Васильович Батанов констатує, що конституційне-правове регулювання експертного забезпечення законотворчого процесу у сфері протидії дискримінації є недостатнім. У законодавстві лише частково врегульовано окремі форми експертного забезпечення законодавчого процесу з точки зору його принципів, цілей, завдань, об’єктів, суб’єктів, стадій, гарантій, відповідальності тощо. При цьому практика показує реальний вплив експертного середовища на законотворення та фактичне залучення експертів у процесі підготовки законопроектів. Він наголошує, що якість та ефективність законодавчих актів значно підвищуватиметься внаслідок активізації ролі правової доктрини, а також громадської думки у формуванні правотворчої політики та у законотворчості. Ці та інші чинники вимагають посилення уваги до актуальних проблем конституційно-правового забезпечення експертного супроводу законодавчої діяльності у сфері протидії дискримінації в Україні.

Наталія Миколаївна Пархоменко досліджує доктринальні та законодавчі виміри науково-правової експертизи. Проведено аналіз сутності, предмета, суб’єктів, основних засад, підстав проведення науково-правової експертизи окремих положень чинного законодавства України у порівнянні із висновком експерта в галузі права. Визначено, що наукова експертиза чинного законодавства як одна із форм його доктринального тлумачення наразі не отримала ґрунтовного дослідження в юридичній науці. Зроблено висновок, що у законодавчому регулюванні основних питань підготовки науково-правової експертизи та висновку експерта в галузі права є розбіжності щодо переліку суб’єктів – експертів, предмета та підстав проведення. З огляду на це наголошено на необхідності внесення змін і доповнень до відповідного чинного законодавства з метою його узгодження та поліпшення правореалізаційної діяльності.

Ілля Дмитрович Шутак основну увагу приділив проблемам правового моніторингу в контексті принципу верховенства права. Обґрунтовано доцільність конструювання та впровадження дієвого механізму моніторингу ефективності нормативно-правових актів в Україні шляхом визначення його стандартів, зокрема, розробкою та прийняттям Закону України «Про правовий моніторинг», прийняттям підзаконних нормативно-правових актів з метою конкретизації процедурних питань. Запропоновано вдосконалювати правову систему України оцінкою ефективності норм права, контролем, аналізом, узагальненням, моніто- рингом якості нормативно-правових актів та практики їх застосування, прогнозуванням напрямків розвитку правового регулювання суспільних відносин.

На конференції було також обговорено різноманітні теоретичні і практичні проблеми правового моніторингу і правової експертизи. З доповідями виступали молоді вчені, аспіранти, здобувачі та студентська молодь, які обговорювали різноманітні теоретичні і практичні проблеми сучасного правового розвитку.

У цілому в межах конференції було розглянуто й обговорено як найрізноманітніші теоретико-прикладні аспекти та концептуальні підходи до визначення понять «правового моніторингу та правової експертизи», так і значна кількість актуальних питань щодо здійснення правової реформи в Україні.

В. Ю. ВАСЕЦЬКИЙ,
кандидат юридичних наук