Проведені заходи 2018

Зоя ЗАГИНЕЙ,
начальник відділу кримінально-правових дисциплін Інституту спеціальної підготовки
Національної академії прокуратури України,
доктор юридичних наук, доцент
Оксана КВАША,
провідний науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою
Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України,
доктор юридичних наук, професор

ДРУГИЙ КИЇВСЬКИЙ ПОЛІЛОГ:
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ ЩОДО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В УМОВАХ СУДОВО-ПРАВОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ

21 грудня 2018 року Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (Інститут) спільно з Національною академією прокуратури України (НАПУ) та за підтримки Координатора проектів Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) в Україні було проведено щорічну міжнародну науково-практичну конференцію на тему: «Забезпечення прав і свобод людини в умовах судово-правової трансформації в Україні: ІІ київський полілог». Робота традиційно проходила у давоському форматі. Дискусійними платформами конференції були: «Проблеми антикримінальної політики у контексті забезпечення прав і свобод людини і громадянина»; «Коруція і права людини: антикорупційна парадигма, дискурси та концепти»; «Проблеми вдосконалення судочинства у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина». Науково-практичний полілог дозволив учасникам заходу обговорити найбільш важливі дискусійні проблеми охорони прав і свобод людини засобами кримінальної юстиції в умовах правової реформи в Україні.

З вітальним словом до учасників конференції звернулись директор Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, д.ю.н., професор, академік НАН України Ю.С. Шемшученко та ректор Національної академії прокуратури України, д.ю.н., професор М.В. Лошицький.

Національними експертами першої дискусійної платформи на тему: «Проблеми антикримінальної політики у контексті забезпечення прав і свобод людини і громадянина» виступили: Гацелюк Віталій, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, к.ю.н, Борейко Галина, заступник прокурора Львівської області, старший радник юстиції, к.ю.н., Купрій Віталій, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Мазур Микола, суддя Верховного Суду (ВС), к.ю.н., доцент, Труба Роман, директор Державного бюро розслідувань (ДБР).

У своєму виступі Борейко Галина зупинилася на основних змінах у повноваженнях прокурора, які відбулися згідно з Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, та відзначила, що одним із основних недоліків стало позбавлення прокурора повноважень щодо представництва громадянина у суді. У результаті цього, а також ураховуючи несформованість в Україні інших органів, які можуть представляти інтереси громадянина у суді, багато прав та свобод людини залишаються на сьогодні незахищеними.

Купрій Віталій зосередив увагу на діяльності Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, охарактеризував основні новели у законодавстві, зокрема ті, що стосуються впровадження кримінальних проступків, визначив основні недоліки діяльності правоохоронних органів у частині відкриття кримінальних проваджень щодо високопосадовців.

Мазур Микола відзначив великий обсяг розглянутих кримінальних справ ВС, зупинився на позитивному досвіді взаємодії між суддями ВС, які мали попередній досвід суддівської, наукової або адвокатської роботи. Відзначив важливість дотримання прав і свобод людини  громадянина під час розгляду кримінальних справ Касаційним кримінальним судом у складі ВС, особливо в контексті дотримання стандартів, визначених у рішеннях ЄСПЛ. Зосередив увагу на ролі ВС в формуванні єдиної судової практики щодо проблемних питань застосування норм матеріального і процесуального права.

Труба Роман зупинився на основних проблемах, з якими стикнулося ДБР з початку свого «запуску» (27 листопада 2018 року). Зокрема, це стосується надмірно великої кількості кримінальних проваджень, що вже передані чи будуть передані за підслідністю з інших державних органів порівняно з кількістю призначених слідчих у ДБР. Зупинився на основних принципах роботи слідчих ДБР, які полягають у притягненні винуватих до відповідальності, незважаючи на їх посади, зв’язки та ресурси. Ураховуючи те, що у підслідності ДБР – правоохоронці і значна кількість звернень до ЄСПЛ пов’язано саме з їхньою діяльністю, ДБР буде приділяти увагу розслідуванню злочинів, пов’язаних з катуванням, порушенням прав людини під час діяльності правоохоронних органів. Доповідач наголосив на необхідності створення навчальних закладів та науково-дослідних установ у складі ДБР, як це передбачено у Законі України «Про Державне бюро розслідувань», та вивчення слідчими ДБР з-поміж іншого практики ЄСПЛ.

Неофіційними експертами на першій дискусійній платформі виступили Харитонова Олена, доцент кафедри кримінального права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, к.ю.н., доцент та Михайло Корнієнко, генерал-полковник міліції, д.ю.н., професор. Харитонова Олена зупинилася на важливості дотримання гендерного підходу в антикорупційній політиці України, наголосила на необхідності узгодження кримінального законодавства України в частині відповідальності за статеві злочини. Михайло Корнієнко підкреслив необхідність врахування результатів кримінологічних досліджень у діяльності правоохоронних органів, а також, враховуючи світовий досвід, доцільність відновлення спеціалізованих органів по боротьбі з організованою злочинністю.

Гацелюк Віталій, підводячи підсумки першої панельної дискусії, охарактеризував поточний етап правової реформи, її ключові компоненти, а також виклав бачення оптимізації наступних кроків у зазначеному напрямі. Початок реалізації інституту конституційної скарги у 2018 році яскраво засвідчив, що окрім власне необхідності забезпечення якості та чіткості правового регулювання загрозою розвитку відповідного правового порядку є недостатня обізнаність в цій сфері громадян, а також представників юридичної професії. Про це, зокрема, свідчить той факт, що переважна більшість конституційних скарг залишаються без розгляду. Причиною цього є не лише неправильне їх оформлення, але й змістовні проблеми, в тому числі відсутність належної аргументації або подання скарг із некоректним предметом. Що стосується інституційного аспекту поточного етапу судово-правової трансформації, то, на думку В. Гацелюка, особливої уваги наукової спільноти, серед іншого, вимагають такі інституції, як Державне бюро розслідувань та Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів. Остання, наприклад, маючи значне навантаження, що випливає з функції добору в органи прокуратури та розгляду питань щодо притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, не отримала від законодавця належного набору інструментів забезпечення незалежності та об’єктивності. Державне бюро розслідувань, у свою чергу, отримавши значні повноваження та компетенцію, гостро потребує підтримки у налагодженні внутрішніх процедур та напрацюванні практики застосування відповідних норм законодавства.  

Друга дискусійна платформа була присвячена проблемі корупції і правам людини. Її модератором була Загиней Зоя, начальник відділу кримінально-правових дисциплін Інституту спеціальної підготовки НАПУ, д.ю.н., доцент. Національними експертами другої дискусійної платформи були: Берзін Павло, професор кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, д.ю.н., професор, Дудоров Олександр, завідувач науково-дослідної лабораторії з проблем попередження, припинення та розслідування злочинів територіальними органами Національної поліції України Луганського державного університету ім. Е.О. Дідоренка, д.ю.н., професор, Зеленов Геннадій, начальник відділу єдності правових позицій правового управління (ІІІ) департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду, к.ю.н., Білецький Андрій, адміністративний директор міждисциплінарного науково-освітнього центру протидії корупції в Україні Національного університету «Києво-Могилянська академія» (Центр), к.ю.н.

Загиней Зоя підкреслила основні напрямки антикорупційної політики держави., відзначила важливість антикорупційної освіти прокурорів у НАПУ, яка здійснюється у межах спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора та підвищення кваліфікації прокурорів.

Берзін Павло висвітлив проблему конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Зупинився на проблемі невизначеності Закону України «Про запобігання корупції» у частині закріплення дефініцій понять «потенційний конфлікт інтересів», «реальний конфлікт інтересів», «приватний інтерес», оскільки, зокрема, під поняття «приватний інтерес» підпадають будь-які відносини особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Зосередив увагу на відмежуванні конфлікту інтересів, передбаченого у Законі України «Про запобігання корупції», та процесуального конфлікту інтересів у діяльності прокурора.

Зеленов Геннадій зосередив увагу на такій засаді сучасної антикорупційної парадигми в Україні, як притягнення винуватих до кримінальної відповідальності. На думку експерта, ця засада зазнає постійного негативного впливу. Це стосується спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення корупційних злочинів, який необґрунтовано переміщено у ч. 5 ст. 354 КК України та викладено незрозуміло й заплутано; переліку корупційних злочинів у примітці ст. 45 КК України, який включає ті злочини, які не є корупційними. Негативно впливає на притягнення осіб, винуватих у вчиненні корупційних злочинів, до кримінальної відповідальності, й обмеження судової дискреції. Йдеться про проблемні аспекти застосування до корупціонерів ст. 75 КК України. Наголошено на саботуванні законотворчого процесу, що стосується, зокрема, «матеріалізації» наслідків у виді істотної шкоди та тяжких наслідків.

Олександр Дудоров зупинився на проблемі кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. Зокрема, йдеться про невизначеність диспозиції ст. 368-2 КК України (у частині вказівки на зв’язок набуття активів із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, використання звороту «активи, законність підстав набуття яких у власність не підтверджується доказами» тощо). Експерт висловив думку, що ситуація зі ст. 368-2 КК України є патовою і, вочевидь, залишатиметься такою навіть за умови, що Конституційний Суд України не визнає цю заборону неконституційною. Виправити ситуацію зможе нульове декларування статків усіх громадян (або інший подібний захід на кшталт податкової амністії). Наголошено також на важливості єдності судової практики, прогнозованості судових рішень, необхідних задля забезпечення правової визначеності як однієї зі складових верховенства права. Підкреслено доповідачем позитивного впливу на судову практику постанов Великої палати Верховного Суду. Однак на сьогодні існує низка конкретних кримінально-правових проблем, пов’язаних із тлумаченням і застосуванням статей КК України про відповідальність за корупційні злочини, які задля забезпечення єдності судової практики заслуговують на те, щоб стати предметом розгляду об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду: кримінально-правова оцінка посередництва в наданні-одержанні неправомірної вигоди та одержання неправомірної вигоди-подяки; кримінально-правова оцінка одержання неправомірної вигоди викладачами, лікарями та іншими подібними професіоналами; можливість ігнорувати позицію законодавця в частині специфічних негативних наслідків корупційних злочинів, якщо делікт (усупереч букві закону – її уособлює примітка ст. 45 КК України) явно не є корупційним; зміст істотної шкоди і тяжких наслідків; яка особа має нести кримінальну відповідальність за «пасивне» зловживання впливом?; кваліфікація одержання службовою особою неправомірної вигоди за дію (бездіяльність), яку ця особа в силу свого службового становища (навіть у широкому розумінні цього поняття) об’єктивно не спроможна вчинити, хоча ця дія (бездіяльність) бажана для того, хто надає неправомірну вигоду (або для третьої особи) і вважає, що ця службова особа здатна вчинити таку дію (бездіяльність).

Андрій Білецький презентував Центр, який здійснює освітню, наукову діяльність і об’єднує науково-педагогічних та наукових працівників, докторантів, аспірантів, студентів та практиків у сфері запобігання і протидії корупції. Метою діяльності Центру є проведення міждисциплінарних наукових досліджень, навчання у сфері запобігання та протидії корупції, запровадження короткострокових і довгострокових міждисциплінарних практично орієнтованих програм підготовки фахівців для ефективного управління та розбудови держави в Україні. Центр сприяє поєднанню наукової та освітньої роботи, впровадженню результатів наукових досліджень у навчальний процес та практичну діяльність у сфері запобігання і протидії корупції. Основними напрямами діяльності Центру є такі: постановка та реалізація дослідницьких наукових проектів та програм з проблематики запобігання і протидії корупції в Україні; розробка спеціальних навчальних програм, методичних рекомендацій, сприяння впровадженню їх у навчальний процес; підготовка та публікація наукових праць, практичних рекомендацій, моніторингових досліджень, перекладів праць зарубіжних авторів з досліджуваної проблематики; організація та участь у проведенні наукових семінарів, круглих столів, симпозіумів та конференцій в сфері запобігання і протидії корупції; створення мультимедійних та презентаційних матеріалів з досліджуваної проблематики із застосуванням інноваційних методик; організація співпраці з закордонними та міжнародними профільними інституціями, реалізація спільних проектів, досліджень, конференцій і публікацій; налагодження та підтримка партнерських взаємовигідних стосунків з інститутами влади, громадянським суспільством, медіа та академічною спільнотою; заохочення до участі молодих дослідників шляхом надання стипендій для проведення досліджень; проведення просвітницьких заходів. Експерт зупинився на основних положеннях проекту Закону України «Про викривачів корупції», що був розроблений фахівцями Центру.

Загиней Зоя, підводячи підсумки другої панельної дискусії, відзначила, що проблема запобігання та протидії корупції є вкрай важливою та водночас складною, що обумовлено, зокрема, невизначеністю окремих понять, що вживаються в антикорупційному законодавстві України, неврегульованістю окремих питань у Законі України «Про запобігання корупції». Науковець звернула увагу на те, що у вищих навчальних закладах доцільно впроваджувати у навчальний процес спеціальні дисципліни, які стосуються запобігання та протидії корупції.

Третя дискусійна платформа на тему: «Проблеми вдосконалення судочинства у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина».  відбулася за участі модератора Бабанли Расіма, керівника департаменту аналітичної та правової роботи ВС, к.ю.н., а також експертів: Житного Олександра, завідувача кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, д.ю.н., професора, Ярмиш Наталії, старшого викладача відділу кримінально-правових дисциплін Інституту спеціальної підготовки НАПУ, д.ю.н., професора, Кваші Оксани, провідного наукового співробітника відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, д.ю.н., професора.

Житний Олександр відзначив, що основною проблемою, яка була запропонована для обговорення, стала оцінка досконалості, ефективності й достатності наявних у вітчизняному законодавстві про кримінальну відповідальність засобів, які забезпечують реалізацію гарантованого Конституцією України, регіональними й універсальними міжнародно-правовими актами права особи захищатись будь-яким правомірним способом від підозр й обвинувачень. У рамках зазначеної проблематики доповідачем було виділено три блоки питань: 1) удосконалення й застосування спеціальної норми про кримінальну відповідальність за порушення права на захист (ст. 374 КК України), 2) перспективи криміналізації грубих порушень своїх обов’язків особами, які надають правові послуги та які відповідають за організацію надання правової допомоги (адвокатами, представниками Центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги), 3) кримінально-правові аспекти оцінки дій (бездіяльності) особи, вчинених з метою самозахисту. Найбільше коло питань наразі існує щодо першого із відзначених аспектів проблеми. Так, О. О. Житний звернув увагу, що заборонна норма ст. 374 КК України тривалий час є, по суті, «мертвою», про що свідчать багаторічні статистичні дані. Одна з головних причин цього полягає у тому, що ознаки об’єктивної сторони злочинного порушення права на захист, викладені в її диспозиції без врахування значних змін, які відбулися в регламентації забезпечення права на захист новим (чинним з 2012 р.) кримінальним процесуальним законодавством. Охорону права на захист ускладнює й використання в ст. 374 КК України оціночної ознаки «грубе». Крім того, було звернено увагу, що за процесуальним законодавством право на захист надається не лише підозрюваним та обвинуваченим (у т.ч. підсудним), а й іншим особам, які в ст. 374 КК не вказані.

Кваша Оксана наголосила, що захист прав людини є однією з домінант суспільного прогресу, а право на справедливий суд – одним з фундаментальних прав у системі глобальних демократичних  цінностей світового співтовариства. Не дарма на сучасному етапі правової реформи в Україні увага наукової спільноти та судової практики зосереджена на проблемі функціонування судової влади, умов і порядку вирішення справедливим судом завдань захисту прав і свобод людини. Сьогодні рівень судового захисту прав людини в Україні не відповідає європейським та міжнародним стандартам. Серед засобів захисту прав і свобод людини і громадянина, підкреслила доповідач, провідна роль належить саме правосуддю, яке має на меті відновлення справедливості. Відомою є формула, застосована в главі 40 англійської Великої Хартії (Magna Carta) тексту 1215 року: «Ми не продаватимемо жодній людині, ми не відмовимо жодній людині чи не відстрочимо для жодної людини − ні правосуддя, ні відновлення права (справедливості)». Таким чином, фундаментальним завданням держави на етапі кардинальної судово-правової реформи має стати забезпечення права людини на справедливий суд, іншими словами − на правосуддя, яке відновлює справедливість. Відповідно метою діяльності органів кримінальної юстиції має бути відновлення справедливості шляхом призначення адекватного заходу кримінально-правового впливу (покарання чи заходів кримінально-правового характеру) за вчинене кримінальне правопорушення.

Ярмиш Наталія відзначила, що судочинство у сфері протидії корупційним злочинам засобами кримінальної юстиції має істотні недоліки, що обумовлені, зокрема недоліками КК України у частині встановлення відповідальності за вчинення цих злочинів.

Бабанли Расім, підводячи підсумки, відзначив, що на час проведення конференції минув рівно рік з набрання чинності нових процесуальних кодексів, а також з початку функціонування Верховного Суду. Зазначені кодекси значною мірою змінили підходи до процедурної регламентації порядку розгляду справ у судах, забезпечили появу нових ефективних процесуальних інститутів. Водночас, слід зважати, що закон є лише інструментом, правильність використання якого має бути забезпечена часом. Те саме стосується і ефективності відповідних процесуальних змін. Саме тому, на сьогодні перед науковою спільною постає завдання здійснення ретельного аналізу новел процесуального законодавства, а також їх співвіднесення із ідеями, які були покладено в основу запровадження таких змін.

У конференції також взяли участь представники державних органів, навчальних закладів, наукових установ, громадських організацій. Зокрема,  ВС, прокуратури Автономної Республіки Крим, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Національного університету «Києво-Могилянська академія», Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, Львівського державного університету внутрішніх справ, Національної академії внутрішніх справ, Українського католицького університету, Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, Донецького національного університету імені Василя Стефаника, Бердянського державного педагогічного університету, Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

У процесі дискусії учасники проаналізували сучасний стан і проблеми антикримінальної політики держави у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина, вдосконалення діяльності кримінальної юстиції, а також роль суду у забезпеченні  дотримання прав людини в Україні.

проведені заходи 2018 року


22 травня 2018 року в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України відбулася щорічна Міжнародна науково-практична конференція «Правова аналітика: доктринальні підходи та галузеві виміри».

У конференції взяли участь провідні вчені-юристи України, представники центральних та вищих органів державної влади, наукової молоді, а також студенти провідних вищих навчальних закладів України. Всі учасники конференції полемічно і, водночас, толерантно обговорили фундаментальні проблеми, пов’язані із забезпеченням прогресивного державно-правового розвитку та тих чинників, що справляють на нього визначальний вплив. Як і завжди, з вступним словом на Конференції виступив Директор Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, академік НАН України Юрій Сергійович Шемшученко. З вітальним словом на конференції виступив директор Інституту законодавства Верховної Ради України, академік НАН України Олександр Любимович Копиленко, Голова підкомітету з питань гендерної рівності і недискримінації Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Ірина Миколаївна Суслова, народний депутат України, Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук Валерій Віталійович Карпунцов, а також директор Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, доктор юридичних наук, Заслужений юрист України Катерина Іванівна Чижмарь.
Серед виступів на Конференції варто, насамперед, виділити доповіді таких провідних вчених України, як А.О. Селіванов, Н.С. Кузнєцова, Н.М. Оніщенко, Є.Б. Кубко, О.В. Скрипнюк, А.О. Монаєнко, Б.І. Андрусишин, І.Д. Шутак тощо. У процесі виступів провідних вчених України були обговорені актуальні проблеми розвитку вітчизняної правової аналітики, зокрема, доктринальні підходи та особливості практичного осмислення правової аналітики, питання аналітичної функції науки цивільного права в контексті формування єдиної судової практики, міжнародно-правові стандарти та їх застосування у правовій системі України, метод аналізу в юридичній техніці, особливості конституційного регулювання у ракурсі політичних відносин тощо.
Молоді вчені, аспіранти, здобувачі та студентська молодь також не залишилась осторонь тих проблем і питань, які обговорювалися на Конференції.
За наслідками проведення Конференції, як і завжди, Оргкомітетом також були нагороджені представники молодих вчених та студентської молоді (6 осіб), які отримали дипломи відповідно за І, ІІ та ІІІ місця в конкурсі за кращу наукову роботу (статтю).

                   ПРАВОВА АНАЛІТИКА: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Правова аналітика, особливо її функції, на сьогодні ще не здобули широкого вивчення в сучасному правовому науковому доробку. Втім, цей напрям є вкрай важливим для виявлення «можливостей», «потенцій», дієвості та конструктиву нормативно-правових актів, а отже, прогнозування ефективності діючого законодавства в цілому.
Не слід зайвий раз доводити, що багато прорахунків в сучасних умовах пов’язані саме із відсутністю аналітичних напрацювань, прогностичних висновків, методик «оцінювання заздалегідь» наслідків тих чи інших процесів, особливо коли мова іде про такий напрям соціальної дійсності, як законотворення, нормопроектування, юридична техніка. Отже, в цій царині мова повинна, на нашу думку, іти про такий напрям, як правова аналітика, зокрема її функції.
В такий спосіб, дозволимо нам визначити правову аналітику як способи і прийоми, що стосуються проведення аналізу в певній правовій сфері (напрямі) задля отримання відповідного знання (вчення). Структурно правова аналітика може і повинна обіймати як відповідний аналіз уже діючих норм, так і звернення «на прогностику», на передбачення, що, можливо, дозволить запрограмувати необхідність, реальну дію, можливості, потенції певного нормативно-правового акту.
Цілком зрозуміло, що кожне явище розкривається саме у своїх функціях. Саме функції правової аналітики покликані забезпечити і убезпечити від того, щоб без належного аналізу, прогнозування, розрахунків на майбутнє приймати той чи інший нормативний акт, який далекий від досконалості як за формою підготовки, за формою джерела як такого, так, на жаль, і за змістом.
Отже, саме правова аналітика, її функціональна спроможність повинні дати відповідь на питання щодо майбутнього того чи іншого нормативно-правового акту, його дії або бездіяльнісного існування за неможливості регулювання в дієвий спосіб суспільних відносин. Функції правової аналітики можна розділити на дві групи:

  • теоретичні, що забезпечують розвиток та якісний приріст знань;
  • прагматичні функції, спрямовані на вирішення завдань юридичної практики.

До теоретичних функцій слід віднести наступні: гносеологічна (пізнавальна) функція; еврестична функція; прогностична функція; критична функція. До прагматичних функцій можна віднести, наприклад, такі: функція сприяння законотворчості; функція забезпечення належного тлумачення законодавства; функція сприяння правозастосовній практиці; інтеграційна функція; освітньо-педагогічна функція.
Отже, пріоритетним завданням юридичної освіти стає створення таких умов розвитку суспільства, які забезпечили б у майбутньому його готовність жити й успішно діяти у світі гуманістичних цінностей. У педагогічному аспекті це означає, що основним результатом освітнього процесу повинна стати не система знань, умінь і навичок сама по собі, а готовність до сучасних інтелектуальних, соціально-правових, комунікативних, інформаційних практик, сприйняття права, його потенціалу як загальнолюдських цінностей.
В такий спосіб можемо констатувати, що правова аналітика є необхідним супровідним елементом і юридичної практики, і юридичної науки, і юридичної освіти. Окремо зазначимо, що її сутність і прогностичний характер повинні слугувати важливим інструментом пізнання правової дійсності, засобом встановлення істини щодо необхідного правового регулювання суспільних відносин. Саме це спрямування (правова аналітика) – являє собою методику аналізу, певні тактики, стратегію і прогностику сучасного правового розвитку, а також «мистецтво аналізу», як вважають представники сучасної юриспруденції.

G Analytics
сайт создан компанией