Історична довідка

Історична довідка.

 За більше, ніж півстоліття свого існування Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України пройшов непростий шлях свого становлення і розвитку. Але, долаючи труднощі, він з невеликого Сектора держави та права АН УРСР перетворився на провідну наукову юридичну установу України. Своїм творчим доробком по дослідженню фундаментальних проблем державно-правового будівництва і міжнародного права Інститут заслужив широке визнання серед юридичної громадськості як нашої країни, так і за її межами. Ідею утворення у повоєнні роки правознавчої академічної установи ініціював тодішній заступник Голови Ради Міністрів УРСР і одночасно міністр закордонних справ УРСР Д.З. Мануїльський. Така установа потрібна була, насамперед, для теоретичного обґрунтування міжнародної правосуб'єктності Української РСР, яка на той час стала членом ООН, і надання допомоги Міністерству закордонних справ УРСР у його діяльності. Д.З. Мануїльський був добре знайомий з професором (з 1920 р.) В.М. Корецьким. Останній в той час викладав курс міжнародного права у Харківському юридичному інституті і підтримував тісний зв'язок з Міністерством закордонних справ УРСР. Він неодноразово входив як радник до складу очолюваних Д.З. Мануїльським урядових делегацій на міжнародних конференціях. Д.З. Мануїльський високо цінував В.М. Корецького як талановитого вченого і висококваліфікованого фахівця в галузі міжнародного права. Саме з ним Д.З. Мануїльський пов'язував утворення вказаної наукової установи. 14 грудня 1948 р. Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову №2960 «Про організацію в складі науково-дослідних установ Академії Наук УРСР Кабінету держави та права». Виконання обов'язків директора Кабінету держави та права було покладено на обраного в 1948 р. дійсним членом АН УРСР В.М. Корецького. Але ця постанова Ради Міністрів УРСР практичної реалізації не отримала. Рада Міністрів СРСР своїм розпорядженням від 21 квітня 1949 р. за № 5331-р дозволила Раді Міністрів УРСР утворити у складі АН УРСР Сектор держави і права. Документ підписав сам Сталін. 6 травня 1949 р. Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову за №1091 «Про зміну постанови Ради Міністрів УРСР від 14 грудня 1948 року №2960 «Про організацію в складі науково-дослідних установ Академії наук УРСР Кабінету держави та права». Цією постановою Уряд УРСР дозволив АН УРСР утворити у складі відділу суспільних наук Академії Сектор держави та права як окрему науково-дослідну одиницю. 13 травня того ж року Президія АН УРСР розглянула це питання на своєму засіданні і ухвалила таке рішення: постанову Ради Міністрів УРСР від 6 травня 1949 р. за № 1091 взяти до відома та виконання. Саме з цієї постанови і розпочалися конкретні заходи по організації Сектору держави та права АН УРСР. 16 травня 1949 р. академік АН УРСР П.С. Погребняк затвердив Положення про Сектор. Ним передбачалося, що Сектор є самостійною науково-дослідною одиницею в системі відділення суспільних наук АН УРСР. Його основним завданням є всебічний розвиток радянської правової науки в УРСР і теоретичне узагальнення діяльності державних органів республіки. Сектор складався із завідувача Сектору, вченого секретаря, трьох старших і семи молодших наукових співробітників, референта і бухгалтера. Наказом № 91 по АН УРСР від 12 серпня 1949 р. завідувачем Сектора держави і права АН УРСР (з 11 липня) було призначено В.М. Корецького. Наказом № 109 по АН УРСР від 14 вересня 1949 р. Б.М. Бабія було призначено (з 15 липня) вченим секретарем Сектору. У 1949 р. сформувався початковий склад наукового колективу Сектору з семи чоловік. Крім В.М. Корецького і Б.М. Бабія, до нього увійшло п'ять молодших наукових співробітників — випускників юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Першим було зараховано до Сектора з 15 липня М.П. Діденка. Восени у Секторі почали працювати Л.Л. Потарикіна, Є.А. Тихонова, Ц.В. Боцян (Бичкова), М.К. Михайловський. З осені 1949 р. при Секторі почала діяти аспірантура за спеціальністю «Міжнародне право». Першими аспірантами стали Є.Л. Курішков, Ю.Г. Юра, В.І. Сапожников та П.Г. Мовчан. Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 6 травня 1949 р. Президія АН УРСР визначила такі основні напрями науково-дослідної діяльності Сектора: історія держави і права Української РСР; міжнародне право, насамперед проблеми, пов'язані з діяльністю УРСР як країни-учасниці ООН і суб'єкта міжнародного права; питання державного права країн народної демократії. У Секторі захистили кандидатські дисертації М.П. Діденко, М.К. Михайловський, Л.Л. Потарикіна та Є.А.Тихонова. На кінець 1952 р. у Секторі нараховувалося 12 наукових співробітників, з них 7 були кандидатами юридичних наук. До 8 зросла і кількість аспірантів. У зв'язку з розширенням Сектору з 1952 р. у його складі почала діяти вчена рада. Пізніше Сектор став видавати монографічні роботи, поліпшився теоретичний рівень наукових досліджень, поглибились його зв'язки з практикою державно-правового будівництва. Розширилась і тематика наукової діяльності Сектора. Були започатковані дослідження в галузі цивільного, трудового і кримінального права, кримінального процесу, правової охорони природи. Науковці Сектора взяли участь у підготовці проектів Цивільного, Цивільного процесуального, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів УРСР, інших законодавчих актів та матеріалів з питань міжнародного права для МЗС УРСР. Відбулося у цей період і чисельне збільшення колективу Сектора та його внутрішнє структурування. На початку 60-х років кількість наукових співробітників наблизилася до 40. З 1961 р. у складі Сектора почали організовуватися науково-галузеві групи на громадських засадах, їх кількість була доведена до шести: теорії і історії держави та права; радянського державного і адміністративного права; цивільного і трудового права та процесу, колгоспного і земельного права; кримінального права і процесу; державного права зарубіжних країн; міжнародного права. Опублікована у той час серія монографічних праць Сектора стосувалася актуальних у тих умовах проблем розвитку держави і права. Це, зокрема, колективна робота «Історія держави і права Української РСР (1917-1960)» (голова редколегії В.М. Корецький, 1961), монографії «Возз'єднання Західної України з Українською РСР» (1954) та «Українська Радянська держава у період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.)» (1961) Б.М. Бабія, «Історія Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки» А.П. Таранова (1957), «Ревкоми України в 1918-1920 рр.» Л.Л. Потарикіної (1957), «Господарсько-організаторська діяльність Української Радянської держави» І.М.Разнатовського (1959), «Обласна Рада депутатів трудящих» В.Є. Бражникова (1959), «Законодавство про винахідництво і раціоналізаторство» Є.Ф. Мельник (1961), «Правові питання колективного житлового будівництва» Т.М. Лісниченка (1961), «Правові питання діяльності міжколгоспних об'єднань» Л.В.Бичкової і В.Л.Мунтяна (1961), «Кримінальна відповідальність за порушення правил техніки безпеки у промисловості» І.П. Лановенка (1961), «Загальні принципи права у міжнародному праві» (1957 ) та «Декларація прав і обов'язків держав» (1962) В.М. Корецького, «Буржуазний федералізм» Г.В. Александренка (1962), «Міжнародний арбітраж» М.К. Михайловського (1963), «Міжнародна організація праці та її конвенції» Н.М.Ульянової (1964), «Національне питання в державному будівництві Китайської Народної Республіки» (1964) Є.А.Тихонової та ін. У 1961 р. за редакцією Б.М. Бабія побачив світ довідник «500 запитань і відповідей з радянського законодавства», який потім перевидавався 5 разів. У середині 60-х років було вжито заходів до кадрового зміцнення Сектора і удосконалення його структури.

Відповідно до постанови Президії НАН України від 30 грудня 1965 р. у складі Сектора було утворено чотири науково-дослідні відділи:

  • а) теоретичних і конституційних проблем Радянської держави (завідувач Б.М. Бабій);
  • б) проблем державного і господарського управління (завідувач А.П.Таранов);
  • в) по дослідженню причин і розробки заходів по запобіганню злочинності (завідувач І.П. Лановенко);
  • г) проблем міжнародно-правової діяльності УРСР і порівняльного державознавства (завідувач В.М. Корецький).

У 1966 р. Б.М.Бабій обійняв нову посаду заступника завідувача Сектору. Установа поповнилася ще одним відділом — проблем радянського будівництва (завідувач В.М. Терлецький). Він виділився з відділу теоретичних і конституційних проблем Радянської держави. Вжиті заходи дали можливість більш предметно організувати наукові дослідження у Секторі, зміцнити зв'язки науковців з відповідними державними органами. Посилилась роль Сектора як установи по координації наукових державно-правових досліджень у республіці. Ним самостійно або разом з юридичним факультетом Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка було проведено ряд наукових конференцій: «Методологічні проблеми радянської юридичної науки» (1965), «Конкретно-соціологічні дослідження в правовій науці» (1967), «Правові проблеми управління народним господарством» (1968). У 1967 р. Б.М.Бабія було обрано членом-кореспондентом АН УРСР. Він фактично керував повсякденною роботою Сектору, оскільки В.М. Корецький з 1960 по 1970 рік був заступником голови Міжнародного суду в Гаазі і тривалий час перебував там. У другій половині 60-х років збільшилася кількість оприлюднених Сектором колективних монографічних праць. Серед них виділялися «Політична організація суспільства» за редакцією В.М. Корецького (1967) та «Історія держави і права Української РСР (1917-1967)» у двох томах за редакцією Б.М.Бабія (1967). За станом на кінець 1968 р. у Секторі держави і права АН УРСР працювало 42 наукових співробітника, в тому числі 4 доктора і 24 кандидата наук, один академік і один член-кореспондент АН УРСР. У цьому ж році А.П.Таранова було призначено ще одним заступником завідувача Сектору. З 1950 по 1968 рік науковцями Сектору було підготовлено і опубліковано 92 монографії, 73 брошури і понад 320 наукових статей. Як за обсягом і характером науково-дослідної роботи, так і за своїм складом, Сектор наблизився до статусу академічного науково-дослідного інституту. Зважаючи на це, Президія АН УРСР кілька разів розглядала питання про роботу Сектора (29 січня і 24 вересня 1964 р., 18 грудня 1967 р.) і дійшла висновку про доцільність утворення Інституту держави і права АН УРСР на його базі. 12 червня 1969 р. Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову за № 360 «Про створення Інституту держави і права Академії наук УРСР». Її підписали Голова Уряду В.В. Щербицький і керуючий справами К. Бойко.

Рада Міністрів постановила створити Інститут держави і права АН УРСР на базі відповідного Сектора і поклала на нього здійснення наукових досліджень з таких основних напрямів:

  • а) дослідження актуальних проблем радянського державного будівництва і розвитку Української РСР, як складової частини єдиної багатонаціональної соціалістичної держави — СРСР;
  • б) розробка ленінської теоретичної спадщини з питань утворення Української радянської держави;
  • в) дослідження проблем, пов'язаних з удосконаленням законодавства УРСР;
  • г) дослідження проблем управління народним господарством УРСР і правового регулювання господарських відносин в УРСР;
  • д) вивчення найважливіших питань зміцнення соціалістичної законності, запобігання і викорінення злочинності і розробка заходів по посиленню боротьби з порушеннями громадського порядку в УРСР;
  • є) дослідження теоретичних проблем міжнародно-правової діяльності УРСР;
  • ж) критика буржуазно-націоналістичних та ревізіоністських поглядів з питань розвитку української соціалістичної державності.

На виконання вказаної урядової постанови Президія АН УРСР 24 червня того ж року ухвалила постанову за № 202 «Про створення Інституту держави і права АН УРСР». Її підписали президент АН УРСР Б.Є. Патон і в.о. головного вченого секретаря Президії АН УРСР член-кореспондент АН УРСР К.М. Ситник. За цією постановою головним завданням новоствореної установи було визнано: розробка методологічних проблем правової науки, проведення досліджень в галузі державно-правового будівництва та широке впровадження їх результатів у всі сфери організації і діяльності державного апарату. Інститут держави і права було включено до складу Відділу економіки, історії, філософії та права АН УРСР. На Інститут покладалося планування та координація наукових досліджень у галузі державно-правового будівництва Української РСР. Виконуючим обов'язки директора Інституту було призначено В.М. Корецького (до проведення виборів на цю посаду), а заступником директора по науковій роботі — Б.М.Бабія.

Основними напрямами науково-дослідної роботи існуючих на той час п'яти відділів Інституту були:

  1. Відділ теорії та історії держави і права: вивчення ленінської теоретичної спадщини в питаннях держави і права; дослідження основних закономірностей політичної організації радянського суспільства в умовах будівництва комунізму; розробка проблем зміцнення радянської держави і всебічного розвитку соціалістичної демократії; вивчення історичного досвіду державно-правового будівництва УРСР.
  2. Відділ радянського будівництва: розробка теоретичних основ організації і діяльності представницьких органів Радянської держави, дальшого розвитку радянської виборчої системи; дослідження з питань організаційної структури, компетенції, форм і методів діяльності Рад депутатів трудящих, участі у їх роботі масових громадських організацій; розробка проблем удосконалення системи виконавчо-розпорядчих органів державної влади та підвищення ефективності їх діяльності.
  3. Відділ державного та господарського управління: дослідження наукових основ державного управління; розробка наукових критеріїв побудови системи і окремих частин державного апарату; дослідження проблем здійснення принципу демократичного централізму в державному управлінні та розвитку нових форм залучення трудящих до управління державою; вивчення організаційно-правових форм і методів господарського управління; дослідження ролі права у зміцненні економічних зв'язків між промисловістю і сільським господарством; узагальнення практики і розробка питань договірних відносин і господарсько-договірних зв'язків у системі управління соціалістичним виробництвом в умовах економічної реформи; вивчення ефективності правових норм, які регулюють цивільно-правові і трудові правовідносини.
  4. Відділ соціалістичної законності і кримінології: дослідження проблем зміцнення соціалістичної законності та правопорядку; узагальнення практики боротьби із злочинністю; вивчення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів серед молоді; вивчення практики роботи прокурорсько-судових органів та громадських організацій по попередженню злочинів.
  5. Відділ проблем міжнародно-правової діяльності УРСР та порівняльного державознавства: розробка правових проблем міжнародних відносин, розвитку світової соціалістичної системи; вивчення та узагальнення міжнародно-правової діяльності Української РСР як суб'єкта міжнародного права; дослідження міжнародно-правових питань ліквідації колоніалізму та неоколоніалізму; розробка найактуальніших питань порівняльного державознавства.

29 серпня 1969 р. Бюро Відділу економіки, історії, філософії і права затвердило перший склад Вченої ради Інституту. До неї увійшли: В.М. Корецький (голова вченої ради), Б.М. Бабій і А.П.Таранов (заступники голови), З.К. Симорот (вчений секретар), а також члени вченої ради — завідувачі відділами І.П. Лановенко і В.М.Терлецький, старші наукові співробітники Ц.В. Бичкова, В.Є. Бражников, Т.М. Лісниченко, Ф.А. Лопушанський, Є.Ф. Мельник, М.К. Михайловський, Є.О. Монастирський, В.В. Мрига, Я.Г. Плясун, Л.Л. Потарикіна, І.М. Разнатовський, О.Я. Свєтлов, Є.А. Тихонова, Н.М. Ульянова. Таким чином, на початку 70-х років Інститут держави і права АН УРСР нараховував шість відділів, у яких працювали 51 науковий співробітник, з них 9 докторів і 31 кандидат юридичних наук. В аспірантурі Інституту навчалося 10 аспірантів. У 1972 р. Б.М. Бабія було обрано академіком АН УРСР за спеціальністю «Історія держави і права Української РСР», а доктора юридичних наук В.В. Цвєткова — членом-кореспондентом АН УРСР за спеціальністю «Право (проблеми управління)». У 1974 р. Б.М.Бабій став директором Інституту, а В.М. Корецький залишився Почесним директором і завідувачем відділу міжнародного права і порівняльного правознавства. Новий директор Інституту вжив заходів до більш чіткої організації діяльності установи і підвищення рівня та практичної віддачі наукових досліджень. Відбулися і деякі структурні та кадрові зміни. Були уточнені і назви відділів Інституту. Станом на 1977 р. вони іменувалися: відділ теорії та історії держави і права (завідувач Б.М. Бабій); відділ проблем радянського будівництва (завідувач В.М. Терлецький); відділ проблем державного (конституційного) права (завідувач А.П. Таранов); відділ державно-правових проблем управління народним господарством (завідувач В.В. Цвєтков); відділ кримінально-правових і кримінологічних проблем попередження правопорушень (завідувач О.Я. Свєтлов); відділ міжнародного права і порівняльного правознавства (завідувач В.М. Корецький). У 1978 р. відділ проблем державного (конституційного) права став називатися відділом конституційного права і вдосконалення законодавства. З лютого 1979 р. відділ проблем радянського будівництва очолив Ю.С.Шемшученко. У 1982 р. на базі двох відділів — конституційного права і вдосконалення законодавства та проблем радянського будівництва було створено три відділи: конституційного права і радянського будівництва (завідувач Г.О. Мурашин); проблем вдосконалення законодавства, цивільного і трудового права (завідувач А.Р. Мацюк); правових проблем сільського господарства і охорони навколишнього середовища (завідувач Ю.С. Шемшученко). Того ж року відділ кримінально-правових і кримінологічних проблем попередження правопорушень став називатися відділом кримінально-правових і кримінологічних проблем. У 1983 р. відділ теорії та історії держави і права було реорганізовано і на його базі утворено два відділи: теорії держави і права та історії держави і права. Завідувачем останнім було затверджено О.М. Мироненка. Таким чином до середини 80-х років кількість відділів Інституту зросла до восьми. Збільшилася і чисельність наукових працівників. Станом на 1984 р. в Інституті працювало 80 наукових співробітників. З самого початку Інститут значну увагу приділяв координації юридичних досліджень в республіці, зокрема, через засновану на його базі Наукову раду «Закономірності розвитку держави, управління і права». У сфері його координаційної діяльності були Харківський юридичний інститут, юридичні факультети Київського, Львівського і Одеського державних університетів, Київська вища школа МВС СРСР, кафедра правових дисциплін Київського інституту народного господарства тощо. Інститут підтримував також тісні наукові контакти з Інститутом держави і права АН СРСР, Всесоюзним науково-дослідним інститутом радянського законодавства, Всесоюзним інститутом по вивченню причин і розробки заходів попередження злочинності, з юридичними науково-дослідними установами та вищими навчальними закладами Білорусії, Казахстану, Молдавії, Узбекистану та інших союзних республік.

Результатом перших п'ятнадцяти років діяльності Інституту стали десятки монографічних праць, підготовлених його науковцями. Серед них:

  • а) в галузі теорії держави і права: «Переконання і примус в радянському праві» (1970) та «Соціалістичне право і суспільна свідомість» (1979) М.І. Козюбри; «Конституція СРСР: зміцнення правової основи державного і суспільного життя» за редакцією Б.М. Бабія (1983); «Органи прокуратури у механізмі Радянської держави» Г.О. Мурашина (1972), «Політична організація розвинутого соціалістичного суспільства» за редакцією А.П. Таранова (1976); «Правове виховання і соціальна активність населення» за редакцією Б.М. Бабія (1979); «Удосконалення радянського законодавства на основі Конституції СРСР» за редакцією Б.М. Бабія (1982);
  • б) в галузі історії держави і права: «Союз РСР і роль України у його утворенні» (1972), «Правові дослідження в Академії наук Української РСР» (1919-1973 рр.) (1974) та «Нарис розвитку правових досліджень в Українській РСР» (1919-1984 рр.) (1984) Б.М. Бабія; «П'ятдесят років Союзу Радянських Соціалістичних Республік» А.П. Таранова (1972);
  • в) в галузі державного і адміністративного права: «Функції і організаційна структура органа державного управління» В.Б. Авер'янова (1979); «Місцеві Ради і забезпечення законності» І.П. Бутка та Ю.С.Шемшученка (1973); «Державознавчі дослідження і практика місцевих Рад» І.П. Бутка (1983); «Господарсько-організаторська діяльність місцевих Рад депутатів трудящих Української РСР» В.Ф. Погорілка (1972); «Право депутатського запиту у Радянській державі» Р.К. Давидова (1981); «Виконавчий комітет місцевої Ради народних депутатів: проблеми удосконалення організації і діяльності» за редакцією І.П. Бутка (1980); «Правове становище відділів і управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад» М.І. Корнієнка (1973); «Конституція СРСР: розвиток законодавчої діяльності Верховних Рад союзних республік» Л.Т. Кривенко (1982); «Основна ланка управління капітальним будівництвом» Є.Б. Кубка (1981); «Організаційно-правові питання управління якістю продукції на промисловому підприємстві» В.Л. Наумова (1979); «Концепція господарських міністерств Української РСР» Г.В. Пронської (1973); «Правове регулювання організації і діяльності республіканських промислових об'єднань» І.М. Разнатовського (1981); «Державний механізм управління США в умовах поглиблення загальної кризи капі-талізму» В.М. Селіванова (1983); «Контрольна функція місцевих Рад народних депутатів» М.Ф. Селівона (1980); «Проблема інтересу у державному управлінні» В.Ф. Сіренка (1980); «Удосконалення апарата державного управління : конституційний аспект» за редакцією В.В. Цвєткова (1982); «Конституція загальнонародної держави» А.П. Таранова (1980); «Законодавча діяльність союзних республік у сфері державного управління» І.А. Тимченка (1978); «Правові питання діяльності місцевих Рад народних депутатів по розвитку житлового господарства» М.І. Усенко (1978); «Правове положення комісій при виконкомах місцевих Рад народних депутатів» П.Ф. Чалого (1979);
  • г) в галузі цивільного, житлового і трудового права: “Організаційно-правові питання управління житловими фондами” Т.М. Лісниченка (1977); “Дисципліна праці” М.І. Данченка і А.Р. Мацюка (1983); “Правові питання зміцнення трудової дисципліни на сучасному етапі” А.Р. Мацюка (1973); “Правові питання матеріального стимулювання працівників промисловості” Є.О. Монастирського, З.К. Симорота, Є.М. Гриценко (1969); “Правове регулювання відповідальності неповнолітніх” Я.М. Шевченко (1976); “Проблеми кодифікації законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю” З.К. Симорота і Є.О. Монастирського (1977);
  • д) в галузі аграрного і екологічного права: «Правова охорона колгоспної власності» В.І. Семчика (1978); «Договір у виробничо-економічних зв'язках між сільським господарством і промисловістю» Ц.В. Бичкової (1980); «Державний контроль за охороною атмосферного повітря» М.І. Малишка (1982); «Охорона навколишнього середовища у містах: організаційно-правові питання» за редакцією Ю.С. Шемшученка (1981); «Організаційно-правові питання керівництва сільським господарством» З.А.Павловича (1979); «Правове положення спеціалістів колгоспів» В.І. Семчика і В.З. Янчука (1979); «Організаційно-правові питання охорони навколишнього середовища в СРСР» Ю.С. Шемшученка (1976); «Юридична відповідальність в галузі охорони навколишнього середовища» Ю.С. Шемшученка, В.Л. Мунтяна, Б.Г. Розовського (1978); «Правові питання міжгосподарської кооперації в сільському господарстві» за редакцією В.І. Семчика (1981);
  • е) в галузі кримінального і кримінально-процесуального права та кримінології: «Боротьба із злочинами проти трудових прав і безпеки виробництва» І.П. Лановенка (1972); «Запобігання злочинам органами попереднього слідства» Ф.А. Лопушанського (1973); «Боротьба з посадовими зловживаннями» (1970) та «Відповідальність за посадові злочини» (1978) О.Я. Свєтлова; «Умовне засудження за законодавством Української РСР» В.В. Скибицького (1971); «Професійна етика учасників кримінального судочинства» В.В. Леоненка (1981); «Конституційні принципи кримінального судочинства зарубіжних соціалістичних держав» Г.І. Чангулі (1981);
  • є) в галузі міжнародного права та порівняльного правознавства: «Правове регулювання міжнародних економічних відносин» Г.Ю. Бувайлика (1977); «Багатомовні договори у сучасному міжнародному праві» В.І. Євінтова (1981); «Організація африканської єдності» М.К. Михайловського (1972); «Права людини і сучасний світ» М.К. Михайловського, О.М. Овсюка, Ю.І. Нипорка, А.Д. Бутейка (1980); «Загальні багатосторонні договори у сучасних міжнародних відносинах» Н.М.Ульянової (1981); «Чорне море: міжнародно-правові питання» О.Ф. Висоцького (1979); «Система права країн, що розвиваються» В.Н. Денисова (1978); «Конституційні взаємовідносини президента і Конгреса США в галузі зовнішньої політики» Ю.І. Нипорка (1979); «Проблема «прогалин» у праві» В.К. Забігайла (1974).

Помітною подією для Інституту став вихід у 1976 р. нового видання колективної праці «Історія держави і права Української РСР» за редакцією Б.М.Бабія. Авторському колективу цієї книги у 1981 р. було присуджено Державну премію Української РСР в галузі науки і техніки. У числі нагороджених було чотири співробітника Інституту (Б.М. Бабій, А.П. Таранов, В.Є. Бражников, В.В. Мрига) та два науковця, які раніше працювали в установі (Л.Л. Потарикіна і В.М. Терлецький). У 1979 р. премією АН УРСР імені Д.З. Мануїльського була удостоєна праця Г.Ю. Бувайлика «Правове регулювання міжнародних економічних відносин». 1984 р. цією ж премією був відзначений цикл праць з проблем державного управління (автори — В.В. Цвєтков, В.Ф. Сіренко, В.Б. Авер'янов). Значну роботу здійснював у цей час Інститут і щодо популяризації юридичних знань. Кілька разів перевидавався підготовлений в Інституті «Юридичний довідник для населення». 1974 р. побачив світ «Юридичний словник» за редакцією Б.М. Бабія, В.М. Корецького та В.В. Цвєткова, а 1985 р. — «Російсько-український словник юридичної термінології» за редакцією Б.М. Бабія. У 1977-1978 рр. Інститут взяв активну участь у підготовці проекту Конституції УРСР 1978 р. Б.М.Бабій був членом робочої групи і Секретаріату Комісії по підготовці проекту Конституції УРСР. Він же, а також В.Є. Бражников, І.П. Бутко, А.П. Таранов, В.М. Терлецький очолювали робочі підгрупи по підготовці необхідних матеріалів для розробки даного проекту. В.Є. Бражников, М.Ф. Селівон і І.А.Тимченко були членами комісії апарату Президії Верховної Ради УРСР по вивченню і узагальненню пропозицій і зауважень, які надійшли в ході всенародного обговорення проекту Конституції УРСР. Після прийняття Конституції УРСР вчені Інституту чимало зробили і для підготовки до видання Зводу законів УРСР (З.К. Симорот, І.А. Тимченко, Я.М. Шевченко). Теорія даного питання була викладена у колективній монографії «Удосконалення радянського законодавства на основі Конституції СРСР» за редакцією Б.М. Бабія (1982). 1980 р. почесному директорові Інституту академіку АН УРСР В.М. Корецькому виповнилося 90 років. За великі заслуги у розвитку юридичної науки та активну громадсько-політичну діяльність йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Це був безпрецедентний випадок в історії радянської юридичної науки. Розпочата в середині 80-х років перебудова суспільного життя в Радянському Союзі демократизувала процеси наукотворення і зменшила ідеологічний тиск на науку.

До основних напрямів його наукових досліджень було віднесено:

  • а) правові проблеми прискорення суспільного прогресу, демократизації радянського суспільства і розвиток засад самоврядування;
  • б) проблеми удосконалення республіканського законодавства і підвищення ефективності його реалізації, зміцнення соціалістичної законності і боротьби з правопорушеннями;
  • в) організаційно-правові питання науково-технічного прогресу, розвитку агропромислового комплексу і охорони навколишнього середовища;
  • г) посилення ролі міжнародного права у боротьбі за мир і безпеку народів, зовнішньополітична діяльність Української РСР.

У цей же час відділ проблем удосконалення законодавства, цивільного і трудового права було переіменовано на відділ трудового і цивільного права. В середині 80-х років у складі кількох відділів Інституту з'явилися науково-дослідні сектори. У листопаді 1984 р. було утворено сектор проблем контрпропагандистської роботи у галузі держави і права (відділ теорії держави і права); у січні 1986 р. — сектор правових проблем науково-технічного прогресу (відділ державно-правових проблем управління); у жовтні того ж року — сектор проблем удосконалення організації і діяльності Рад народних депутатів (відділ конституційного права і радянського будівництва). Очолювали ці сектори В.К. Забігайло, В.Б. Авер'янов та І.П. Бутко — відповідно. Через деякий час сектор проблем контпропагандистської роботи у галузі держави і права став називатися сектором теорії права і порівняльного правознавства, а сектор проблем удосконалення організації і діяльності Рад народних депутатів — сектором проблем місцевого самоврядування. З 1990 р. перший з вказаних секторів очолив В.В. Оксамитний. Цього ж року було визнано за недоцільне подальше існування сектору проблем науково-технічного прогресу. Постановою Президії АН УРСР від 14 жовтня 1985 р. було затверджено рішення установчих зборів про створення Українського відділення Радянської асоціації політичних наук. Базовою науковою установою відділення став Інститут держави і права АН УРСР, а головою відділення — Б.М. Бабій. Нове громадське об'єднання мало сприяти розвиткові наукових досліджень проблем політичних систем і політичних відносин. У січні 1988 р. членом-кореспондентом АН УРСР за спеціальністю «Право» було обрано Ю.С.Шемшученка. 12 жовтня того ж року Президія АН УРСР затвердила його на посаді директора Інституту. Після цього була розроблена система заходів по перебудові наукової діяльності Інституту на основі переосмислення ідеологічних стереотипів і догм у галузі держави і права, що дісталися у спадок від часів командно-адміністративної системи.

Відповідно до цього по-новому були сформульовані пріоритетні напрями наукових досліджень Інституту

  • а) Розвиток політичної системи радянського суспільства. Актуальні проблеми державно-правової науки;
  • б) Сучасні тенденції розвитку державно-правової системи капіталістичних країн. Історія і тенденції буржуазного капіталізму;
  • в) Міжнародно-правові аспекти забезпечення миру і міжнародної безпеки;
  • г) Вивчення, опис і публікація історико-правових джерел.

Під нові напрями була реформована і структура Інституту, її складовими елементами стали 9 відділів, два сектори і лабораторія соціологічних державно-правових досліджень та інформації.

Відділи отримали такі назви:

  • проблем організації громадського суспільства, держави і теорії права (з сектором теорії права і порівняльного правознавства);
  • проблем законотворчості;
  • історико-політологічних досліджень держави і права України;
  • конституційного права і місцевого самоврядування (з сектором проблем місцевого самоврядування);
  • державно-правових проблем управління;
  • цивільного та трудового права;
  • правових проблем екології і аграрного права;
  • кримінально-правових і кримінологічних проблем;
  • міжнародного права.

З метою поліпшення координації наукових досліджень між відділами у 1990 р. з числа провідних вчених Інституту на громадських засадах було утворено дві наукові ради — “Проблеми правової держави, захисту і забезпечення прав особи” і “Проблеми сучасної політичної системи, господарського механізму і управління”. Проведені організаційні заходи сприяли позитивним змінам у характері наукових досліджень Інституту. Саме у цей час розпочалося вивчення проблем правової держави і громадянського суспільства, були поглиблені дослідження питань демократії, прав і свобод людини і громадянина, законодавчої діяльності. Були підготовлені і видані монографічні роботи: «Демократія і перебудова» (1988); «Перебудова і правове виховання громадян» за редакцією (1989); «Конституція УРСР: реалізація її принципів і норм» за редакцією А.П. Таранова (1988); «Вдосконалення законодавства про сім'ю» Я.М. Шевченко (1986), «Підвищення ролі цивільно-правової відповідальності в охороні прав і інтересів громадян і організацій» за редакцією Я.М. Шевченко і А.О. Собчака (1988) тощо. Ряд праць стосувався проблем державного управління та діяльності представницьких органів: «Керівництво Рад народних депутатів економічним і соціальним розвитком» за редакцією В.Є. Бражникова (1986); «Вдосконалення апарату управління обласної Ради народних депутатів» за редакцією І.П. Бутка (1986); «Управління капітальним будівництвом в умовах науково-технічного прогресу (економіко-правові проблеми)» М.І. Усенко (1986); «Управління створенням нової техніки в галузі промисловості (організаційно-правовий аспект)» Н.М. Мироненко (1986); «Забезпечення пріоритету загальнодержавних інтересів (організаційно-правові питання)» В.Ф. Сіренка (1987); «Програмно-цільова організація державного управління» Є.Б. Кубка (1988); « Керів-ник в апараті державного управління» за редакцією В.В. Цвєткова (1988); «АПК і право» Ю.С. Шемшученка, В.І. Семчика, Ц.В. Бичкової, З.А. Павловича (1988); «Науково-технічний прогрес: управління і право» за редакцією В.Б. Авер'янова (1989). Продовжували виходити у цей період і праці з питань аграрного і екологічного права: «Раціональне використання меліорованих земель» П.Ф. Кулинича (1987); «Правова охорона навколишнього середовища в галузі промислового виробництва» за редакцією Ю.С. Шемшученка (1986); «Правові проблеми екології» Ю.С. Шемшученка (1989) та ін. Питанням судово-правової реформи і боротьби зі злочинністю були присвячені монографії: “Боротьба з втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність” (1986 р.), “Кримінологічні проблеми профілактики правопорушень молоді (досвід конкретно-соціологічних досліджень)” (1986 р.), “Пияцтво і злочинність: історія, проблеми” (1989 р.), “Попередження сімейно-побутових правопорушень” (1989 р.), “Звільнення від кримінальної відповідальності і покарання (теорія і практика)” В.В. Скибицького (1987; “Принципи відображення в кримінології” О.М. Костенка (1987); “Кримінально-правова охорона трудових прав громадян” І.П. Лановенка і Г.І. Чангулі (1989 р.). Наслідки досліджень проблем міжнародного права у руслі нового політичного мислення знайшли відображення у монографіях: «Укладання міжнародних договорів в рамках і під егідою ООН» М.П. Дружкова (1986 р.); «Морський регіоналізм (міжнародно-правові проблеми регіонального співробітництва держав)» О.Ф. Висоцького (1986 р.); «Міжнародні економічні відносини» О.В. Пирогова (1987); «Право міжнародної безпеки і обмеження гонки озброєнь» В.Н. Денисова (1989 р.); «Міжнародне співтовариство і правопорядок» В.І. Євінтова (1990); «Попередження транскордонних забруднень (міжнародно-правові проблеми)» О.О. Шишка (1990 р.). Глобальним проблемам сучасності були присвячені три праці О.М. Мироненка: “Боротьба за мир і глобальні проблеми сучасності” (1985); “Розв’язання загальнолюдських проблем: перший досвід і перешкоджаючі фактори” (1986); “Проблеми ядерного століття і шляхи їх розв’язання” (1989). Історико-правова тематика одержала відображення у монографіях: “Становлення і розвиток джерел радянського права на Україні” Н.М. Онищенко (1988); “Перша кодифікація законодавства Української РСР” І.Б. Усенка (1989); “Політико-правові ідеї Т.Шевченка і І.Франка в сучасній ідеологічній боротьбі” О.Л. Копиленка (1990). У 1989 р. до сторіччя від дня народження В.М.Корецького побачив світ двотомник «В.М. Корецький. Вибрані праці» за редакцією В.Н. Денисова. А 15 лютого 1990 р. Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову № 36 «Про присвоєння імені В.М. Корецького Інституту держави і права АН УРСР». У роки перебудови Інститут провів сам або разом з іншими юридичними науковими установами і вузами ряд наукових і науково-практичних конференцій з актуальних проблем державно-правового будівництва: «Проблеми вдосконалення республіканського законодавства і створення Зводу законів союзних республік» (1983 р.); «Розвиток державно-правових досліджень в республіці і зміцнення їх зв'язку з практикою» (1986 р.); «Правові проблеми економічної реформи» (1990 р.); «Розвиток національної державності союзної республіки на сучасному етапі» (1990 р.) та ін. Сучасний, якісно новий етап у діяльності Інституту, розпочався з прийняття у 1990 р. Декларації про державний суверенітет України та у 1991 р. — Акта проголошення незалежності України. Після цього і з розпадом СРСР відбулися істотні зміни у підходах до дослідження державно-правової тематики України. Тепер відповідні державно-правові явища почали розглядатися не через призму загальносоюзної політико-правової системи, а як явища суверенної, ні від кого політично незалежної держави, тобто у рамках власної політико-правової системи. З урахуванням цього наукові дослідження Інституту держави і права ім. В.М. Корецького АН (а з 1995 р. — НАН) України були скоректовані на створення юридичної наукової бази для становлення і розвитку української суверенної державності і правової системи, здійснення конституційної, судово-правової, економічної та інших реформ. Пріоритетними напрямами наукових досліджень Інституту на початку 90-х років були проблеми: розбудови державності України; конституційного права і місцевого самоврядування; правового регулювання аграрних відносин та охорони навколишнього середовища; кримінально-правової боротьби з економічними та іншими злочинами; міжнародного права і міжнародної правосуб’єктності України. Потім ці напрями були укрупнені і зведені у середині 90-х років до чотирьох: проблеми державотворення в Україні: теорія, історія, практика; теоретичні і прикладні проблеми розвитку правової системи України; Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика. 8 вересня 1993 р. Президія НАН України ухвалила постанову «Про підготовку фундаментальної Юридичної енциклопедії». 22 лютого 1996 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про державну підтримку видання Юридичної енциклопедії». Зважаючи на важливість даного питання, підготовка Юридичної енциклопедії у 6 томах також була включена до пріоритетних напрямів наукової діяльності Інституту. У 90-х роках відбулися і певні структурні зміни в Інституті. Довелося відмовитися від малочисельних наукових секторів.

Після проведених уточнень стабілізувалися наступні назви 8 наукових відділів Інституту:

  • проблем організації громадянського суспільства, держави і права (завідувач В.Ф.Сіренко);
  • історико-політологічних досліджень держави і права України (завідувач О.М.Мироненко);
  • конституційного права, місцевого самоврядування та проблем законотворчості (завідувач В.Ф. Погорілко);
  • цивільного і трудового права (завідувач Я.М. Шевченко);
  • державно-правових проблем управління (завідувач В.Б. Авер'янов);
  • правових проблем екології і аграрного права (завідувач Ю.С. Шемшученко);
  • кримінально-правових і кримінологічних проблем (завідувач О.Я. Свєтлов);
  • міжнародного права (завідувач В.Н. Денисов).

Вчені Інституту взяли активну участь у підготовці тексту Декларації про державний суверенітет України, а потім — проекту Конституції України 1996 р. В Інституті були розроблені і надіслані до відповідних державних органів наукова концепція і власний проект Конституції України. Ю.С. Шемшученко був членом Конституційної комісії Верховної Ради України, а В.Б. Авер'янов, І.П. Бутко, Л.Т. Кривенко і В.Ф. Погорілко входили до складу офіційних робочих груп з підготовки проекту Конституції. І.Б. Усенко взяв участь у остаточному термінологічному редагуванні тексту Конституції. За участь у розробці, підготовці та прийнятті Основного Закону України В.Б. Авер'янов та В.Ф. Погорілко були нагороджені 22 серпня 1996 р. Почесною відзнакою Президента України. Станом на 01.01.2008 року Інститут структурно складається з 9 наукових відділів та Центру енциклопедичних юридичних досліджень, а також з 6 госпрозрахункових наукових центри. Інститут взаємодіє з Верховною Радою України, Секретаріатом Президента України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством юстиції України, Верховним Судом України та Вищим господарським судом України, Генеральною прокуратурою України, іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Науковці Інституту є членами різних науково-консультативних рад при відповідних органах, працюють у створюваних ними комісіях тощо. Таким чином, на всіх етапах свого становлення і розвитку Інститут активно впливав і впливає на стан української юридичної науки та сприяє впровадженню наукових засад у практику державно-правового будівництва.

<<Вверх

G Analytics



сайт создан компанией