Вибори директора
Інституту держави і права імені
В.М. Корецького Національної
академії наук України

Про розмір оплати за надання платних послуг Інститутом держави і права імені В.М. Корецького НАН України
(Наказ № 23 від 29.02.2024 р.)



Правила прийому на навчання
до аспірантури та докторантури Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України
в 2023 році

Акуленко В І.
Науково-публіцистичні етюди до портрета професора Володимира Денисова венциклопедичному інтер’єрі до 70-річчя Інституту держави і права імені
В.М. Корецького НАН України
(1949–2019)

Євроатлантичний вектор України: національна доповідь./ ред.кол. С.І. Пирожков,І.О.Кресіна, А.І. Кудряченко, Ю.С. Шемшученко та ін.Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України. Київ: Національна академія наук України,2019. 328 с.

Правова позиція щодо статусу Автономної Республіки Крим

Рецензія на Енциклопедію міжнародного права (Том 1)


Бібліометричний профіль інституту держави і права імені
В.М. Корецького НАН України у
Google Scholar






Наукові школи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства

Школа міжнародного права академіка В.М. Корецького

Однією з найпотужніших, значущих і широко визнаних як в Україні, так і за її межами є наукова школа міжнародного права академіка Володимира Михайловича Корецького – засновника Інституту та його першого директора, видатного українського правознавця, фахівця із загальної історії держави і права, міжнародного приватного та публічного права. Починаючи з самого заснування Інституту (спочатку як Сектора держави і права), в період з 1949-1984 рр., академік В.М. Корецький створив природно-історичну, соціологічну школу міжнародного права, в якій міжнародні правовідносини розглядаються в контексті закономірностей суспільно-політичного розвитку держав, слугуючи методологічним підходом до визначення сутності і форм міжнародно-правових норм. Передумови теорії і практики цієї школи були закладені В.М. Корецьким ще в період 20–30-х років ХХ ст. в Харківському юридичному інституті (нині Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого). Складовою даної школи є методологія порівняльного правознавства, яка широко використовувалася В.М. Корецьким в його дослідженнях з міжнародного приватного права та міжнародного публічного права і продовжує застосовуватися в дослідженнях його учнів та послідовників. До представників даної наукової школи можна зарахувати таких відомих науковців як М.К. Михайловський, Н.М. Ульянова, Г.Ю. Бувайлик, В.І. Сапожников, В.І. Євінтов, О.Ф. Висоцький, В.Н. Денисов, Ю.І. Нипорко, В.І. Акуленко.

У перші десятиліття існування школи В.М. Корецького головними напрямами її досліджень були проблеми правового забезпечення діяльності Української РСР на міжнародній арені, кодифікації міжнародного права, юридичної природи загальних принципів міжнародного права, основних прав та обов’язків держави, визначення природи та змісту добрих послуг та міжнародного арбітражу як важливих міжнародно-правових засобів мирного розв’язання міжнародних спорів, роль загальних багатосторонніх міжнародних договорів в міжнародному праві, багатомовні договори в сучасному міжнародному праві, проблеми сучасного міжнародного економічного права, пов’язані з інтернаціоналізацією світової економіки та спробами країн, що розвиваються створити новий економічний порядок, міжнародно-правові проблеми формування нового правового порядку у світі після закінчення холодної війни, морського регіоналізму в сучасному міжнародному праві, співвідношення міжнародного і внутрішнього права держав, міжнародно-правові проблеми суверенітету держав над природними багатствами та міжнародно-правовим аспектам охорони морського середовища, історії міжнародного права та його науки. Вагомими результатами діяльності цієї наукової школи стала підготовка таких фундаментальних праць: Корецкий В.М. Очерки англо-американской доктрины и практики международного частного права. М., 1948; Корецкий В.М. Общие принципы права в международном праве. К., 1957; Корецкий В.М. Декларация прав и обязанностей государств. К., 1962; Михайловський М.К. Міжнародний арбітраж. К., 1963; Сапожников В.І. Міжнародно-правові проблеми суверенітету над природними багатствами. К., 1966; Ульянова Н.Н. Общие многосторонние договоры в современных международных отношениях (некоторые вопросы теории). К., 1981; Бувайлик Г.Е. Правовое регулирование международных экономических отношений. К., 1977; Высоцкий А.Ф. Правовые проблемы свободы научных исследований в Мировом океане. К., 1974; Высоцкий А.Ф. Черное море: международно-правовые вопросы. К., 1979; Высоцкий А.Ф. Морской регионализм (Международно-правовые проблемы регионального сотрудничества государств). К., 1986; Евинтов В.И. Многоязычные договоры в современном международном праве. К., 1981; Евинтов В.И. Международное сообщество и правопорядок. К., 1990. 128 с.; Денисов В.Н. Объединенная республика Танзания (Очерк становления и развития национальной государственности). К., 1969; Денисов В.Н. Системы права развивающихся стран. Становление и развитие национальных систем права стран Африки, освободившихся от британского колониализма. К., 1978; Ныпорко Ю.И. Конституционные взаимоотношения президента и Конгресса США в области внешней политики. К., 1979; Денисов В.Н. Правовые проблемы разоружения в ракетно-ядерную эру. К., 1990.

Після здобуття Україною незалежності у 1991 році суттєво змінилися і основні завдання вітчизняної науки міжнародного права. На сьогоднішній день найголовнішими завданнями відділу міжнародного права та порівняльного правознавства є дослідження міжнародно-правових проблем, безпосередньо пов’язаних з конкретною діяльністю України в процесі здійснення нею державного суверенітету у площині насичення його міжнародно-правовим змістом. Їх розробка супроводжувалася дослідженням теоретичного підґрунтя розвитку сучасного міжнародного права, якому притаманні нові тенденції, що приводять до якісно нового розуміння багатьох його традиційних, інститутів та норм. Зокрема, досліджувалися міжнародно-правові проблеми реалізації суверенітету України, формування ефективного правового механізму реалізації зовнішньополітичної функції держави, пошуку Україною гідного місця у міжнародному співтоваристві, встановлення рівноправних відносин з усіма країнами світу і насамперед з сусідніми державами, створення сучасної системи застосування міжнародного права у внутрішньому праві України, проблематика, пов’язана з міжнародним захистом прав людини, зокрема національних меншин та трудящіх-мігрантів, права міжнародних організацій, історії розвитку науки міжнародного права на українських землях. Після 2014 року у зв’язку з триваючою російською агресією проти України науковці відділу міжнародного права та порівняльного правознавства значною мірою зосередили свою увагу на теоретичній розробці міжнародно-правових засобів протидії російській агресії, зокрема актуальних проблем міжнародного гуманітарного права, політико-правовим засадам можливої миротворчої операції в Донбасі, міжнародно-правовим засадам миротворчої діяльності міжнародних регіональних організацій в контексті відновлення територіальної цілісності України тощо. Серед основних наукових досягнень школи міжнародного права після здобуття незалежності України варто назвати наступні монографії: Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. Отв. ред. В.Н. Денисов, В.И. Евинтов. К., 1992; Суверенітет України і міжнародне право. Відп. ред. В.Н. Денисов, В.І. Євінтов. К., 1995; Товт М.М. Міжнародно-правовий захист національних меншин (тенденції сучасного розвитку). Ужгород, 2002; Савчук К.О. Міжнародно-правові погляди академіка В.Е. Грабаря. К., 2003; Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В.Н. Денисова. К., 2006; Мельник С.А. Односторонние акты государств в современном международном праве. Одесса, 2011; Международное право как основа современного миропорядка. Liber Amicorum к 75-летию проф. В. Н. Денисова. Под ред. Мельника А.Я., Мельник С.А., Короткого Т.Р., Киев; Одесса, 2012; Отрош М.І. Статус Святого Престолу у міжнародному праві. Одеса, 2014; Отрош М.І. Місце і роль католицької церкви у міжнародному правопорядку. Одеса, 2017; Кресін О.В., Стойко О.М., Савчук К.О., Проценко І.М. Політико-правові засади миротворчої операції в Донбасі: світовий досвід для України. Херсон, 2019; Peacekeeping Operation in Ukraine. Edited by O.V. Kresin. Translated and Edited by William E. Butler. London: Wildy, Simmonds & Hill Publishing, 2019; Островська Б.В. Міжнародно-правове регулювання права людини на життя в контексті біоетики: монографія К., 2019; Кресін О.В., Проценко І.М., Савчук К.О. Міжнародно-правові засади миротворчої діяльності міжнародних регіональних організацій в контексті відновлення територіальної цілісності України. К., 2019; Фалалєєва Л.Г. Захист основоположних прав у інтеграційному правопорядку Європейського Союзу. К., 2020; Кресін О.В. Корінні народи: міжнародне право та законодавство України. К., 2021; Савчук К.О. Історія міжнародного права: курс лекцій. К.; Одеса, 2021; Павко Я. А. Міжнародно-правове регулювання співробітництва держав в Арктиці. К.‚ 2021.

Однією з особливостей школи є формування в її рамках унікального на теренах пострадянського простору напряму дослідження, що почав розвиватися в 90-х роках ХХ століття, – міжнародно-правова охорона культурної спадщини, аналіз джерел, спеціальних принципів та інститутів (охорона культурних цінностей під час збройних конфліктів, статус всесвітньої культурної та природної спадщини, нематеріальної культурної спадщини тощо), місця цього напрямку в загальній системі міжнародного права, а також формування міжнародно-правової позиції України в збереженні і поверненні культурних цінностей, її сучасної договірно-правової практики та розвитку внутрішнього законодавства та приведення його у відповідність до міжнародних зобов’язань. У 1991 році вийшла монографія В.І. Акуленка «Охорона пам’яток культури в Україні (1917-1990)», у 1997 році вийшов збірник «Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн. 2. Правова охорона культурних цінностей», підготовлений доктором юридичних наук В.І. Акуленком, академіком НАН України Ю.С. Шемшученком, доктором юридичних наук, професором В.Н. Денисовим, кандидатом юридичних наук В.В. Максимовим, в якому було систематизовано за предметом регулювання і хронологією міжнародні документи та акти законодавства України про охорону і використання пам’яток історії та культури, повернення культурних цінностей, а також інші документи з цих питань, що становлять значний історичний і науковий інтерес. У 2008 році вийшла монографія к.ю.н. О.І. Мельничук «Міжнародно-правовий статус всесвітньої культурної і природної та нематеріальної культурної спадщини». Підсумком багаторічних наукових пошуків доктора юридичних наук В.І. Акуленка стала фундаментальна монографія «Міжнародне право охорони культурних цінностей та його імплементація у внутрішньому праві України», яка побачила світ у 2013 році.

Масштабним науковим проектом, у якому брали участь науковці відділу, була підготовка «Юридичної енциклопедії» в 6 томах (1998–2004). Близько третини статей цієї енциклопедії пов’язані з міжнародно-правовою проблематикою. У 2019 р. відділ завершив багаторічну роботу над першою в Україні і однією з небагатьох у світі «Енциклопедією міжнародного права» у 3 томах, в якій висвітлено роль і місце України в розвитку міжнародного права за всю її багатовікову історію. «Енциклопедія міжнародного права» є першим в Україні систематизованим зводом знань у галузі міжнародного права, в якому висвітлено особливості правової природи міжнародного права та зміст його основних понять і категорій, які в сукупності складають окрему правову систему, що діє як самостійно, так і у взаємодії з внутрішнім правом держав. Важливе місце було приділено аналізові міжнародно-правової практики, в тому числі рішенням Міжнародного Суду ООН, зміст найважливіших з яких розкрито в окремих статтях-термінах. У світлі цього значну увагу було приділено висвітленню міжнародно-правової практики України, яка у 1991 році стала незалежною державою і в цьому статусі увійшла у світовий та європейський правові простори, де головним регулятором міжнародних відносин між державами та в діяльності міжнародних міжурядових організацій виступає міжнародне право. Як і будь-яке фундаментальне енциклопедичне видання «Енциклопедія міжнародного права» виконує подвійну функцію. З одного боку, вона є систематизованим зводом вже наявних знань про сучасну теорію та практику міжнародного права і місце України в міжнародному правопорядку. З другого боку, в рамках Енциклопедії здійснено дослідження ряду актуальних міжнародно-правових питань (наприклад, взаємодії глобалізаційних процесів із змінами в інституційних засадах сучасного міжнародного права, широкого комплексу проблем, пов’язаних зі співвідношенням юридичного змісту основних принципів міжнародного права, зокрема принципу територіальної цілісності держави з принципами рівноправності та самовизначення народів та поваги до прав людини, правового статусу так званих «невизнаних держав», реформування Ради Безпеки ООН, еволюції універсальних та регіональних міжнародно-правових механізмів захисту прав людини, динамічного розвитку такої специфічної міждержавної правової системи як право Європейського Союзу, правового регулювання взаємовідносин Україна-Європейський Союз тощо), які раніше не привертали належної уваги вітчизняних юристів-міжнародників. Тобто «Енциклопедія міжнародного права» є не тільки довідниковим, але і теоретичним виданням. Її публікація має сприяти утвердженню української доктрини міжнародного права та посиленню міжнародно-правової позиції України щодо захисту її національних інтересів, особливо в умовах триваючої окупації частини її території і так званої «гібридної війни», яку вже восьмий рік проводить проти нашої держави Російська Федерація.

Школа порівняльного правознавства

Порівняльно-правові дослідження було проголошено одними з пріоритетних ще при заснуванні Сектора держави і права АН УРСР у 1949 р. У 1961 р. у складі Сектора було утворено науково-галузеву групу з державного права зарубіжних країн. У 1965 р. у складі Сектора було утворено науково-дослідний відділ проблем міжнародно-правової діяльності УРСР і порівняльного державознавства на чолі з В.М. Корецьким. У Секторі було опубліковано монографії порівняльно-правового характера Г. Александренка, Є. Тихонової, О. Ганусець, Я. Плясуна, В. Пеньківського, А. Герасимова, В. Денисова, В. Шаповала, М. Михайловського. Зокрема, це «Нариси державно-політичного розвитку африканських країн (Алжир, Малі, Гвінея, Камерун)» за редакцією М.К. Михайловського (1967), монографії М.К. Михайловського про права і свободи людини в західних країнах (1954), Я.Г. Плясуна про державний устрій ОАР (1962) і державно-політичний лад Іракської республіки (1964) та ін.

При перетворенні Сектора на Інститут держави і права у 1969 р. серед основних напрямів його науково-дослідної роботи було визначено розробку правових проблем розвитку світової соціалістичної системи та актуальних питань порівняльного державознавства. У 1977 р. відділ проблем міжнародно-правової діяльності УРСР та порівняльного державознавства було перейменовано на відділ міжнародного права і порівняльного правознавства.

У 1984 р. у складі відділу теорії держави і права було утворено сектор проблем контрпропагандистської роботи у галузі держави і права на чолі з В. Авер’яновим, який незабаром було перетворено на сектор теорії права і порівняльного правознавства. У 1988 р. завдання щодо проведення досліджень у сфері порівняльного правознавства були передані до відділу проблем організації громадянського суспільства, держави і теорії права; у ньому продовжував існувати сектор теорії права і порівняльного правознавства. У 1990 р. його очолив В. Оксамитний. У 1990-х рр. було ліквідовано сектори у складі наукових відділів, а у 1998 р. в Інституті було відновлено відділ міжнародного права та порівняльного правознавства під керівництвом В. Денисова (завідувач відділу міжнародного права з 1984 р.).

В Інституті було опубліковано монографії порівняльно-правового змісту В. Денисова, Ю. Нипорка, Г. Чангулі, В. Забігайла, Н. Малишевої, В. Євінтова та ін. Серед них слід відзначити один з перших в Україні підручників з порівняльного правознавства А.І. Дмитрієва і А.О. Шепеля (2003), колективну монографію «Права людини і сучасний світ» (1980), монографії В.І. Євінтова і О.І. Щербака про сутність сучасного демократизму (1986), В.Н. Денисова про Об’єднану Республіку Танзанію (1969), Республіку Замбію (1971), Системи права країн, що розвиваються (1978), Ю.І. Нипорка про конституційні взаємовідносини Президента і Конгресу США у сфері зовнішньої політики (1979), Я.Г. Плясуна про державно-політичний розвиток Туніської Республіки (1971) та ін.

У сучасний період наукові дослідження, науково-організаційна і науково-видавнича діяльність у сфері порівняльного правознавства в Інституті здійснюються насамперед спільно відділом міжнародного права та порівняльного правознавства. 2001 р. в Інституті було створено Центр порівняльного правознавства та європейського права, серед завдань якого були: розвиток теоретичних та прикладних досліджень у галузі порівняльного правознавства і європейського права, здійснення наукового забезпечення законопроектних робіт, розробка пропозицій і рекомендацій щодо адаптації і гармонізації національного законодавства з міжнародним та європейським правом. Центр існував на громадських засадах, у його роботі взяли участь співробітники відділів міжнародного права та порівняльного правознавства, конституційного права та місцевого самоврядування, теорії держави і права, історико-політологічних досліджень держави і права. Директором Центру було призначено О. Кресіна.

Співробітники Центру зосередили свою увагу на розробці концепції та підготовці комплексу довідникових, енциклопедичних, монографічних, інформаційних та навчально-методичних видань під загальною назвою «Енциклопедія порівняльного правознавства». Відповідну книжкову серію розпочато у 2002 р. під керівництвом О. Кресіна. У ній побачило світ п’ять книг — «Порівняльне правознавство. Порівняльна політологія: Систематичний бібліографічний покажчик» (2002), «Порівняльне правознавство: Вітчизняні та зарубіжні спеціалізовані центри дослідження і викладання. Довідник» (2005), «Видатні компаративісти: Творчий шлях, ідеї, праці» (2007), «Порівняльне правознавство у системі юридичних наук: Проблеми методології. Монографія» (2006),  «Порівняльне правознавство: Антологія української компаративістики ХІХ–ХХ століть» (2008). У 2003 р. Центр було розформовано і натомість створено Центр теоретичних проблем законотворення та порівняльного правознавства (з 2004 р. — Центр теоретичних проблем законотворення) під керівництвом кандидата юридичних наук О. Ющика.

У 2005 р. Інститут спільно з Маріупольським державним гуманітарним університетом, юридичними відділеннями Афінського національного університету ім. Каподістрія та Фракійського університету ім. Демокріта заснував міжнародний науковий журнал «Порівняльно-правові дослідження», який видавався двічі на рік і аж до 2012 р. був єдиним компаративістським періодичним виданням в Україні, а загалом виходив до 2014 р. включно. На його сторінках опубліковано матеріали багатьох наукових дискусій, невідомі або маловідомі праці компаративістів ХІХ–ХХ ст., сотні наукових статей, оглядів, рецензій. Відповідальним редактором журналу був О.В. Кресін. Інститут також виступив співзасновником журналу «Порівняльне правознавство», який видавався у 2012 – 2013 рр. за редакції О.В. Кресіна

У 2006 р. Інститут ініціював проведення щорічних компаративістських наукових форумів — міжнародних наукових семінарів «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку», які згодом перетворилися на міжнародні наукові симпозіуми «Дні порівняльного правознавства», конференції «Компаративістські читання». У 2010 р. Інститут спільно з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та іншими партнерами провів міжнародні наукові конференції «Досвід і проблеми викладання порівняльного правознавства у пострадянських країнах» (м. Київ) й «Сучасні тенденції і перспективи розвитку європейського права: досвід для України» (м. Шамоні та Шамборі, Франція). За результатами цих конференцій видано численні збірники наукових праць, зокрема «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (2006, 2009, 2010, 2011, 2012, 2013), «Європейське право та порівняльне правознавство» (2010), «Порівняльне правознавство: досвід і проблеми викладання» (2010), «Проблеми порівняльного правознавства» (2011), «Сучасні проблеми порівняльного правознавства» (2015) та ін. Також Інститутом у співпраці з Національною академією правових наук України було проведено серію міжнародних «круглих столів»: «Історія порівняльного правознавства», «Філософія порівняльного правознавства», «Ідея порівняльного міжнародного права», за результатами яких у 2014 – 2015 рр. видано збірники наукових статей.

У 2006 р. Інститут виступив ініціатором створення Української асоціації порівняльного правознавства, яка виступає організатором численних різних за формою компаративістських зібрань, координатором багатьох дослідницьких і видавничих проектів.

З 2007 р. Інститут публікує (спільно з іншими партнерами) серію науково-методичних видань «Академія порівняльного правознавства», метою якої є сприяння вдосконаленню викладання порівняльно-правових дисциплін у вищих юридичних навчальних закладах. У цій серії опубліковано десятки відкритих лекцій видатних компаративістів України, Росії, Італії, США, Угорщини, Білорусі, Узбекистану.

У грудні 2010 р. рішенням Вченої ради в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України було створено Центр порівняльного правознавства. Метою його відновлення з такою уточненою назвою є інституціоналізація значної наукової, науково-організаційної та науково-видавничої роботи, яка здійснюється в Інституті. Його завданнями зокрема проголошено: здійснення теоретичних та прикладних досліджень проблем порівняльного правознавства, вдосконалення методології порівняльно-правових досліджень; сприяння розвитку і вдосконаленню законодавства України, його гармонізації з нормами європейського права; сприяння розвитку викладання порівняльного правознавства та інших порівняльних навчальних дисциплін, підвищенню кваліфікації викладачів порівняльно-правових дисциплін; координація порівняльно-правових досліджень, зміцнення співробітництва з українськими та міжнародними організаціями, які їх здійснюють.

Нині у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства порівняльно-правовими дослідженнями займаються д.ю.н. О. Кресін та к.ю.н. І. Проценко. О. Кресін, зокрема, здійснив фундаментальні розробки історії порівняльного правознавства ХІХ – ХХІ ст. у таких монографіях: «Порівняльне правознавство у ХІХ – ХХ століттях: проблеми становлення» 2011 р., «Становлення теоретичних засад порівняльно-правових досліджень у другій половині XVIII – першій третині ХІХ століття: компаративна концептуалізація» 2017 р. (опублікована також англійською мовою у Великій Британії – Kresin O.V. Comparative Legal Studies: 1750 to 1835. Approaches to Conceptualization: In 2 vols. / Edited and translated by W.E. Butler. London: Wildy, Simmonds & Hill, 2019. Vol. I. XXXV+292 p.; Vol. II. XVII+413 p.), «Формування порівняльно-правового мислення варшавських юристів у першій третині ХІХ століття» 2021 р. (опублікована також англійською мовою в США – Kresin O.V. Comparative Law in Warsaw: 1800-1835 / Editor and translator W.E. Butler. Clark, New Jersey: Talbot Publishing, 2021. XIII, 242 pp.). Ним або за його наукової редакції перекладено низку маловідомих праць європейських компаративістів ХІХ ст. За його упорядкування та наукової редакції у Великій Британії та США було опубліковано колективні монографії «Основи порівняльного права: методи і типології» (Foundations of comparative law: methods and typologies / Ed. by W.E. Butler, O.V. Kresin, Iu.S. Shemshuchenko. London, 2011), «Взаємодія правових систем: пострадянські підходи» (The Interaction of Legal Systems: Post-Soviet Approaches / Ed. by W.E. Butler, O.V. Kresin. London, 2015), «Відкриваючи несподіване: Порівняльно-правові дослідження у Східній і Центральній Європі» (Discovering the Unexpected: Comparative Legal Studies in Eastern and Central Europe / Ed. by W.E. Butler, O.V. Kresin. Clark, New Jersey, 2021).

І. Проценко розробляє проблеми торгового права Німеччини (Торгове право Німеччини: історія становлення та сучасний стан. Монографія. Одеса, 2017).

Символом визнання ролі зусиль вчених Інституту в розвитку юридичної компаративістики стало обрання у 2010 р. Ю. Шемшученка та О. Кресіна членами-кореспондентами Міжнародної академії порівняльного права. Нині О.В. Кресін очолює українські національні комітети Міжнародної асоціації юридичних наук при ЮНЕСКО і Міжнародної академії порівняльного права.

G Analytics
сайт создан компанией